Темрява
Олег Майнд
Нема бажання щось робити, Немає віри в щось святе. Немає сил мені тужити, Все одно це все пусте. В глибокій прірві, Мов в болоті, Лунає дивний брудний звук. Як наче на тяжкій роботі, Є біль і втома вічних мук. Не бачиш світла, Не бачиш сенсу, Для чого все це тут бува. Душа вже блідла, Та кров без перця, Немов старість наступа. А хочеш щось побачить гарне, Але це важко пояснить. Коли ти зла бачиш багато, То добре важко відобразить. Єдина втіха, Що тут не вічно, Все, що нас оточує. То буде щастя, Та буде світло, Це вже не трагічно, Дух оптимізму нас заохочує. Діждемось світла, В серцях наших, Та будем бачити яскраво. Хоч зараз все це непомітно, В очах наших, Але на оптимізм ми маєм право!
2024-10-03 10:49:03
1
0
Інші вірші поета
Вітер тихо шелестить Байка "Як Трутень Бджілку покохав" Нехай ваші нерви будуть міцні 诗 [Shī] 我的老师 [Wǒ de lǎoshī]
Інші поети
Тимка
@pro_risovanie_s_timkoy
joly
@joly
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12106
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1874