Воїнам, які захищають нашу країну
Воїнам, які захищають нашу країну Присвячую ці свої строчки. Хочу, щоб вони відстояли Україну, Та ми люди мали щасливі ночки. Війна це зло, Яке руйнує економіку Та в цілому державу. Президенту нашому колишньому коміку, Проблем випадає немало. Не знаю, про що думають ті, Хто розпочав цю війну. Мабуть у них було на меті, Зруйнувати українську сім'ю? Але навіщо? Що ми такого зробили? Ми ту Росію хіба перші бомбили? Чи вторгалися до них? Навіщо нам це? Мети такої у нас немає, Ми живемо в своєму рідному краю. Працюємо дуже багато Створюємо родину. Нападати на когось для нас це занадто, Ми тільки можемо захищати нашу Батьківщину. Але ми це переживемо, І обов'язково переможемо. Російські війська відведемо, Та врятуємо кожного. Хоч вояка з мене поганий, Там на фронті від мене мало користі. Допоможу хоч я цими віршами Послужити нашій Вітчизні!
2024-10-03 11:00:02
1
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3289
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11488