******
Олексій Коваль
Знов тикають пальцями: "Ти винен" Говорячи:"Дурень, що не навчиться самому простому" "Я на твоєму місці, зробив би інакше" "Не плакати" "Ти нікчема" "Що такий розумний" В цих тонах Звучало повно зла і погроз. "Навіщо такого нікчему взяли?З нього нічого путнього !!" Я плакав Зібравши сили крикнув: "Замовкніть,далі мовив я, Ви нічого не розумієте , як це важко" "Ну й що це твої проблеми" "Затули пельку, мовив я та продовжив,Ви тільки вмієте язиками патякати, розумію це легше ніж задуматися " "Це твоя робота , мені байдуже погано тобі чи ні, живий або мертвий!!" В мене душа тріскаєттся Зібравши останні сили вимовив: "Як це несправедливо " Нічого не дало. Всім байдуже, А моя смерть Це полегшення для інших
2024-08-07 15:13:15
0
0
Інші вірші поета
Не здійснена зустріч Осінь Мрець Після бурі, завжди приходить сонце.
Інші поети
Schüra
@shura_smit
Girly M
@Girly_m
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13223
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5326