Я не встиг їх врятувати

Олексій Коваль

Люди помирали, Як мученики, Стогнали,плакали, благали про порятунок. Я нічого їм не допоміг, Бо не знав, Як це зробити. Вони потихеньку помирали, Залишаючи страхітливі вирази обличчя, Які не бажали зустрічатися зі смертю. Ці створіння проклинали мене, Бо не був корисним. Після цих слів зі сльозами на очах, Намагався їх врятувати, Щоб далі продовжили жити. Руки у крові, Як у лікаря. Одні за одним помирають У моїх руках, Я наче смерть Торкаюся і лишаю дорогоцінного життя. Знов поразка, Але не в душі, А цими дитячими душами, Які жили своїми мріями. Мали свою квітку, Яку безмежно кохали. Дітей, Які так довго чекають на них, А я нікого не врятував, Що мені відповісти їх за те, Що вони померли, Від моїх рук.

2024-09-07 03:40:17

1

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12570

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4971