Зустріч зі смертю
Мені нема чого жити,
Бо бачив все добре і жахливе.
Колонну бідних людей,
Як цей скот,
Ввели на розстріл.
Сліпуча , дитяча усмішка,
На яскраве, вечірнє сонце.
Вони йшли навірну смерть,
А я нічого не міг зробити,
Бо теж одни з них.
Одного постріла вистачить,
Щоб прикінчити нещасну душу.
Одному впертому офіцеру,
Заграли хтиві думки,
Що вирішив здійснити,
Цей брудний задум.
Знайшовши через купку в'язнів, Свою жертву.
Вона відчайдушно опиралася,
Збоченцю жорстокому.
Сповнений гніву,
Він застрелив її ,
Та пішов за іншою,
Наче вельможний пан, Розглядаючи свій ясир.
Ми мертві душі,
Яким байдуже до майбутнього,
Бо його не має.
Вже ніхто нас не врятує
Від лап скажених вбивць.
Залишилося тільки чекати на чудо ,
Що ніколи не прийде.
В останню хвилину,
Коли весь люд
Стане у смертельний ряд.
Пролунає в тихому розмаїтті,
Черга гвинтівок.
2024-09-22 14:47:08
0
0