Схований біль у розумі, Яка розкриває наша душа

Олексій Коваль

Вже все марно, Але душа не здається, Марить своїми надіями, Як смертельно хворий. " Здайся, всім байдуже до нас". Різко, грізно мовив розум: "Глянь на себе, Тебе одним помахом руки Вбити можна... Ми вже безнадійні, Що чекаємо час своєї смерті." Душа мовила палко, зі сльозами на очах: "Ти не розумієш, Бо життя у нас тільки одне, Що якось потрібно встати з болю." "Та чхати я хотів, Бо знаю, Що ніколи не змінемося, Ніхто не полюбить, Не приймуть нас, Бо вони жадають Ідеальних, успішних, симпатичних людей... Навіть коли покажемо справжнє лице Всі відвернуться." "Ні, так не може бути, Що весь світ ненавидів, Не приймав нас, Бо є на світі люди з великим серцем, Які знають те, Що й ми— це біль. Нам потрібно перетерпіти шалену бурю, Може знайдеться людина , Що розколить нашу темряву." "Кому це ти кажеш? Ти взагалі віриш? Що сам сказав? Я бачу тебе наскрізь, Що ти стримуєш ці нікчемні сльози, Бо знаєш, Що це ніколи не станеться, Не переконає ти мене, Бо я теж бачив забагато болю, Розмірковувавши над цими, Дійшов висновку: "Що ми не сумісні жити в цьому пекельному світі"...." Та не здумай мені перечити, Бо ти, Як маленьке дитя, Робиш всякі дурні забаганки." І сказав тихо і чітко душа: "Я знаю те, Що ти держиш свій біль під замком, Бо б'єш сам себе, Але цураєшся від цього, Не віриш собі, Тільки факти і розум, А я показую, Те що ти марно Намагаєшся від себе сховати.

2024-08-19 08:32:48

0

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

5141

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13065