Відкривай парасольку, бо летять голуби́
Олена Скурська
Відкривай парасольку, бо летять голуби́, І почнеться не райдужна злива. Скільки мотлоху тліє в твоїй голові? Чому в дзеркалі косо і криво? Ти пливи, бо невпинно несе течія І інакше, напевно, уже неможливо. Підпишись під усім, що диктують з добра, Бо до мрій і бажань немає їм діла. "Живеш так, як потрібно", - здавалось комусь. Голоси їх лунають нестримно, квапливо. Але ти бачиш вітер і чуєш сурму, Дивний шепіт зсередини зве непомітно. Голуби́ відлетять до закублених гнізд, Та і злива пекуча точно не вічна. Відірватись від мотлоху складно, повір, А у дзеркалі часто то правда, то кривда. Головне позбавлятись невдалих угод, Домовляйсь із собою, хоч це і складніше. Тільки підпис в душі тобі вкаже на крок, Усе інше - не суть, просто будь сміливішим.
2020-11-03 05:54:24
0
0
Інші вірші поета
Він мене роздирав на шматки Чи є ще ті, у кого кров без фальші Серед рядків закінчились чорнила І раптом повернулися три крапки
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3274
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11471