Вірші
Романтика?
А у осені очі твої
Іржаві і сповнені болю
І навіть птах би їх не з'їв
А я хочу гуляти з тобою
2
0
227
На темнім тлі
Напевно я сходжу з розуму
Поміж днів, що пам'ятатиму грозами
В цій, напевно казковій грі
Я стою ледь живий на темнім тлі
Переді мною силует загадковий
Я, напевно, теж казковий
Зосередженим на камері
Та надскладній грі
Почуття безумця, легкий запах смерті
Потрібно грати поки суглоби не стерті
Складніше грати перед рідними
Коли твої відчуття стають огидними
Думки плутаються. Куди діти руки?
Я не хочу залишатися на світлині чудернацьким придурком
В очі б'є світло, силует наблизився
Я, напевно, майже помер, або боляче врізався
Світлина буде прикрашати домовину
А я — вільний, і більше не відчуватиму провину
2
0
224
Затишок?
Заквітчаною весною я себе сам вішаю
Над морем, що тягне з глибин пітьму.
То солоне море безмежного відчаю
Це все породжує образ артхаусного сну
Зависнув? Обирай, реви, борсайся.
Може тебе щось потягне в рай?
Може ти приречений в зашморзі гратися...
Поміж небом та морем. Виси. Лети. Пірнай.
Виси! Веселитись будеш не довго.
Зашморг стягне мовчазну голову вмить
Може це й все надто жорстоко
Але весна піде іншим солодко бриніть
Лети за мрією та не долетиш, невдахо.
Вдаришся об стіну та впадеш
Ти будеш каятися, що не став птахом
Не став і більше не живеш
Пірнай за пітьмою, застигни в її льодах
Затягне, скує і все наче сон
Відсутність повітря покаже що таке страх
І не важливо скільки в тебе буде корон
Заквітчана весно, йди мимо
Я не знаю, що обрати дотепер
Гірко плач, моя родино
А я сам себе в пил стер
2
0
239
