Затишок?

Особистий Ешафот

(18+)
Заквітчаною весною я себе сам вішаю Над морем, що тягне з глибин пітьму. То солоне море безмежного відчаю Це все породжує образ артхаусного сну Зависнув? Обирай, реви, борсайся. Може тебе щось потягне в рай? Може ти приречений в зашморзі гратися... Поміж небом та морем. Виси. Лети. Пірнай. Виси! Веселитись будеш не довго. Зашморг стягне мовчазну голову вмить Може це й все надто жорстоко Але весна піде іншим солодко бриніть Лети за мрією та не долетиш, невдахо. Вдаришся об стіну та впадеш Ти будеш каятися, що не став птахом Не став і більше не живеш Пірнай за пітьмою, застигни в її льодах Затягне, скує і все наче сон Відсутність повітря покаже що таке страх І не важливо скільки в тебе буде корон Заквітчана весно, йди мимо Я не знаю, що обрати дотепер Гірко плач, моя родино А я сам себе в пил стер

2022-12-03 19:26:44

2

0

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5705

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12281