Затишок?
(18+)
Заквітчаною весною я себе сам вішаю Над морем, що тягне з глибин пітьму. То солоне море безмежного відчаю Це все породжує образ артхаусного сну Зависнув? Обирай, реви, борсайся. Може тебе щось потягне в рай? Може ти приречений в зашморзі гратися... Поміж небом та морем. Виси. Лети. Пірнай. Виси! Веселитись будеш не довго. Зашморг стягне мовчазну голову вмить Може це й все надто жорстоко Але весна піде іншим солодко бриніть Лети за мрією та не долетиш, невдахо. Вдаришся об стіну та впадеш Ти будеш каятися, що не став птахом Не став і більше не живеш Пірнай за пітьмою, застигни в її льодах Затягне, скує і все наче сон Відсутність повітря покаже що таке страх І не важливо скільки в тебе буде корон Заквітчана весно, йди мимо Я не знаю, що обрати дотепер Гірко плач, моя родино А я сам себе в пил стер
2022-12-03 19:26:44
2
0
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2580
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12137