Затишок?
(18+)
Заквітчаною весною я себе сам вішаю Над морем, що тягне з глибин пітьму. То солоне море безмежного відчаю Це все породжує образ артхаусного сну Зависнув? Обирай, реви, борсайся. Може тебе щось потягне в рай? Може ти приречений в зашморзі гратися... Поміж небом та морем. Виси. Лети. Пірнай. Виси! Веселитись будеш не довго. Зашморг стягне мовчазну голову вмить Може це й все надто жорстоко Але весна піде іншим солодко бриніть Лети за мрією та не долетиш, невдахо. Вдаришся об стіну та впадеш Ти будеш каятися, що не став птахом Не став і більше не живеш Пірнай за пітьмою, застигни в її льодах Затягне, скує і все наче сон Відсутність повітря покаже що таке страх І не важливо скільки в тебе буде корон Заквітчана весно, йди мимо Я не знаю, що обрати дотепер Гірко плач, моя родино А я сам себе в пил стер
2022-12-03 19:26:44
2
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9163
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4850