Маніфест вже не курця
Так, я вкотре кинув курити. Мені було дурно й противно від себе. Тож просто перестав. Без "останньої". Без оголошень для всіх заради потреби самоствердитись. Я втомився шукати виправдання цьому злу всередині себе. Бо коли йдеш на компроміс невеликий, скоро в більшому виникає потреба. Чесно, я нічого не маю проти курців. Я навіть не впевнений, що цигарки настільки шкідливі, як їх змальовують. Для мене це було особисте. Просто гризло та й все. Гризло 4 роки, а для чого? Не знаю. Просто подобалось, заспокоювало, виглядало естетично. Хоч і прагнув покинути часом ледь не істерично. Досі тягне, але цього разу легше. Не доводиться шукати відмовки, усі ці "по-друге" й "по-перше" Для мене це про зло всередині і в світі в цілому. Будувати світи починаючи зі шкідливої звички — утопічно й не кльово.
2020-08-31 02:13:14
4
0
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
5168
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13133