Вечір самотності
Vlad Hazda
Вечір самотності. Дивний в емоціях, скупий у подіях — Вечір самотності. Пусто всередині, пусто навколо — Вечір самотності. У вухах навушники, просто, без музики — Вечір самотності. Серце схвильоване кров жене в голову — Вечір самотності. Мережа втомлює, нічого нового — Вечір самотності. Майже все зроблено, трохи відкладено — Вечір самотності. Вірші читаються, нові в процесі вже — Вечір самотності. Мрії руйнуються з смаком фрустрації — Вечір самотності. Довіра довірою, згадати би що це є — Вечір самотності. Сон дійсно лікує, чи це лише казочка — Вечір самотності. Повіки стулились, пустився у вакуум — Розтав в невагомості.
2019-11-28 23:53:02
6
0
Інші вірші поета
Анархіст Заживу я колись в Бельгії Гімн змістовному абсурду Елегантність
Інші поети
Фія
@sofiaaa_k
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11407
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1881