Про кохання не кохаючи
Чого не втрачає людина коли не кохає. Майже нічого, а може й багато. І варто лиш раз у житі розпочати. Кохати. Аби зрозуміти. Людина насправді ніколи ніц не втрачає. А лиш здобуває. Щоб просто радіти. А може брехня те кохання, воно як вино. Ковтнув. Сп'янів. На ранок пройшло. Забув, переглянув стареньке кіно і знову вино.... І знову думки ці пусті про кохання. А потім, знову відклавши думки десь далеко у ящик. Піду. А може знайду дурне те кохання. Те саме, через яке ми ніц не втрачаєм. Бо лиш здобуваєм. Щоб вкотре зрадіти. Писати про красу кохання не кохаючи. Дожились. Таке те мистецтво.
2018-05-21 19:02:07
9
0
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2605
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13532