Про кохання не кохаючи
Чого не втрачає людина коли не кохає. Майже нічого, а може й багато. І варто лиш раз у житі розпочати. Кохати. Аби зрозуміти. Людина насправді ніколи ніц не втрачає. А лиш здобуває. Щоб просто радіти. А може брехня те кохання, воно як вино. Ковтнув. Сп'янів. На ранок пройшло. Забув, переглянув стареньке кіно і знову вино.... І знову думки ці пусті про кохання. А потім, знову відклавши думки десь далеко у ящик. Піду. А може знайду дурне те кохання. Те саме, через яке ми ніц не втрачаєм. Бо лиш здобуваєм. Щоб вкотре зрадіти. Писати про красу кохання не кохаючи. Дожились. Таке те мистецтво.
2018-05-21 19:02:07
9
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3858
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2509