Дев'ятнадцятий жовтень
Alina Vykhrystyuk
Осіннє листя відлітало від дерев Симфонією грало поміж вітру Серед сезонних дощових перерв Малювало золотаву палітру І все кружляє, падає на огорожі Невагомо парИть, немов на орбіті Поки вулицями спішать перехожі Кавою попередньо зігріті З-за хмар видніється холодне сонце Останні квіти незабаром відцвітуть Тротуарами вітаються незнайомці Прощаючись, далі квапливо ідуть Жовтневі звуки, кольори, пейзажі Нагадують минулорічну втому Де ми з тобою - випадкові персонажі Познайомлені пару місяців тОму Та осінь і хмари  не дають тебе забути Чекають миті, щоб раптово нагадати Якщо колись ти не захочеш нікого чути Подзвони - я обіцяю мовчати
2021-10-31 23:19:10
3
0
Інші вірші поета
Він L'amour Диянгол Правда Василя Стуса
Інші поети
Вікторія
@viktoriya_kiselova
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12271
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2675