Дідусь
Pavlo
Коли всі намагались, проблеми сховати в темноту, Він дивився телевізор, бо не знаходив сну. Коли всі будували плани, слідкували за курсом валют, Він грав із внуком в шахи, водив його дивитись на салют. Коли всі креслили кордони, сірі стіни звели до небес, Він час від часу ходив на рибалку, а із ним його вірний пес. Коли всі дістають телефони, вимикають зовнішній світ, Він розгортає свіжу газету і між чорно-білим небом влаштовує політ.
2022-01-16 21:17:15
10
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
просто веселка
Непоганий вірш 🌟
Відповісти
2022-01-17 09:39:47
2
Анастасія Гордієнко
Я ось читала вірш, і щось він мені так нагадав мого дідуся. Навіює світлі спогади з дитинства.
Відповісти
2022-01-19 16:40:33
1
Pavlo
@Анастасія Гордієнко дякую)
Відповісти
2022-01-19 16:44:16
Подобається
Інші вірші поета
Маленький рай Я знаю коли посміхаєшся ти Тебе, не красять квіти ці Кава, скло розбите й ти
Інші поети
Любов
@lyubov_gladunyak
Baekhyun
@yoona_Novels
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5489
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12062