PEUR
HIRONDELLE .
De mourir. De ne pas être à la hauteur. De ne plus rire. J'ai peur. PEUR Elle ne veut pas partir, Me suit partout, comme une ombre. Je lui hurle de déguerpir, Mais elle reste. Désespérée, je sombre. PEUR « Hé ho Tu te réveilles princesse petit pois ? » J'me remets de mon trépas, Écoute cette drôle de voix. « Princesse petit pois » ? Je ne comprends pas ? PEUR Je réfléchis dans ma terreur. C'est vrai, en soi. À force d'être trop sensible à la peur, Je deviens une princesse petit pois. PEUR Je comprends. Fais volte-face. Je ne pourrais pas avoir peur éternellement. Toujours effrayée, je lui fais face. ESPOIR (mon poème fait exactement 99 mots ! C'est un signe !)
2021-11-21 17:15:45
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Perdix
C'est super beau ! Il y a un véritable rythme tout au long de la lecture et les rimes sont très jolies
Відповісти
2022-10-17 09:48:16
1
Інші вірші поета
♥️ Soi-même :) Imaginarium
Інші поети
Юля Штука
@JuliShty4ka
Maria
@maybe_baby
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4811
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11955