Сердце в клетке
Светлана Пилюк
Всё чаще люди прячут сердце в клетку. Закрыли крепко-накрепко замок, Прикрыли шторками покрепче дверку, Чтобы добраться до него никто не мог. Оно на волю выбраться стремится, В ответ на его крик, люди молчат. От боли в клетке бешено стучится, А те не слышат, или не хотят. И сердце привыкает жить в неволе, Спать под замком, и об одном мечтать: Чтоб наконец оставили в покое, Не верить, не любить и не страдать. 01.05.2020 Светлана Пилюк
2020-05-03 07:43:02
18
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК
Биография моего ❤️ Спасибо 🌹🌹🌹 в закладки ☀️ однозначно
Відповісти
2020-05-03 09:40:18
1
Светлана Пилюк
@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК спасибо
Відповісти
2020-05-03 12:22:24
Подобається
Інші вірші поета
Мене як пташку тримай Колискова Сонця Не поспішай Запитаю
Інші поети
David Laurent
@ledavdebvs
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
84
0
3984
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283