Запитаю
Светлана Пилюк
Запитати мені у кого Чому досі гримлять гармати? Ні бояться ні Чорта, ні Бога, Брат стріляє у свого брата. Не брати, скажете, вороги. Що ж ви хлопці не поділили? Хіба різні читали книжки? Та під різним небом ходили? Хіба зрощені не людиною? Плем'я мавпяче вам за брата? Хіба мріялось вам дитиною В серце цілитись і вбивати? Запитати мені у кого, Чого мати не може спати, Чому чорного й сивого кольору Стало так на Вкраїні багато? Хто дасть відповідь, чому нас Не навчають історії дати. Тоді я скажу: прийде час, І вже ні в кого буде питати. 08.11.2020
2020-11-08 09:14:40
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Светлана Пилюк
дякую за розуміння
Відповісти
2020-11-08 11:38:03
Подобається
Ольга)))
До боли пронзительные строчки. Сердце болит за то, что происходит в мире и на родной земле...
Відповісти
2020-11-09 05:49:22
Подобається
Інші вірші поета
Далі буде... Єдині Вертайтесь додому Де народився, там і пригодився
Інші поети
Ail
@ail_bookworm
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5898
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3140