Запитаю

Светлана Пилюк

Запитати мені у кого Чому досі гримлять гармати? Ні бояться ні Чорта, ні Бога, Брат стріляє у свого брата. Не брати, скажете, вороги. Що ж ви хлопці не поділили? Хіба різні читали книжки? Та під різним небом ходили? Хіба зрощені не людиною? Плем'я мавпяче вам за брата? Хіба мріялось вам дитиною В серце цілитись і вбивати? Запитати мені у кого, Чого мати не може спати, Чому чорного й сивого кольору Стало так на Вкраїні багато? Хто дасть відповідь, чому нас Не навчають історії дати. Тоді я скажу: прийде час, І вже ні в кого буде питати. 08.11.2020

2020-11-08 09:14:40

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Светлана Пилюк

дякую за розуміння

Відповісти

2020-11-08 11:38:03

Подобається

Ольга)))

До боли пронзительные строчки. Сердце болит за то, что происходит в мире и на родной земле...

Відповісти

2020-11-09 05:49:22

Подобається

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

2209

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12186