Я не знаю себе...
Светлана Пилюк
Мені часом здається, що себе я не знаю зовсім: Дивне створіння, що над долею завжди сміється. Що сумує за літом, а потім чекає на осінь, Чиє серце так палко та жадібно б'ється. Може, очі заплющу та в нього таки зазирну? Там маленька живе собі дівчинка досі, Дорослу себе в ній ніяк я не впізнаЮ, І вагаюсь весь час на важливому кожному кроці. Як би з нею домовитись жити у мирі! Адже літ у душі не додати мені все одно. Тож нехай, нам удвох веселіше в одному тілі, Як метелики з нею, на світло в житті летимо! 16.07.2020
2020-07-16 05:24:44
14
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Светлана Пилюк
@Принцесса Лягушка = львица ты тоже себя не знаешь?))))
Відповісти
2020-07-16 05:44:52
1
Светлана Пилюк
@Маркус дякую, на жаль, пишу рідко українською
Відповісти
2020-07-16 05:57:49
2
Kruhitka Dobro
Тільки в 17 зрозумів, як прекрасно бути дитиною😋
Відповісти
2020-07-16 06:23:16
1
Інші вірші поета
Де народився, там і пригодився Колись... Мене як пташку тримай "Полтава-Ковель" транзит
Інші поети
Vikto
@_vikto
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1426
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11546