Я не знаю себе...
Мені часом здається, що себе я не знаю зовсім:
Дивне створіння, що над долею завжди сміється.
Що сумує за літом, а потім чекає на осінь,
Чиє серце так палко та жадібно б'ється.
Може, очі заплющу та в нього таки зазирну?
Там маленька живе собі дівчинка досі,
Дорослу себе в ній ніяк я не впізнаЮ,
І вагаюсь весь час на важливому кожному кроці.
Як би з нею домовитись жити у мирі!
Адже літ у душі не додати мені все одно.
Тож нехай, нам удвох веселіше в одному тілі,
Як метелики з нею, на світло в житті летимо!
16.07.2020
2020-07-16 05:24:44
14
6