Водоворот зупинився і нас викинуло, але зовсім не туди куди ми очікували, ми опинилися біля пекельної ущелени. Люцифер розізлився.
- Люци що сталося?
- Подумай непризнана! Батько дізнався що ми порушили правило і чекає на пояснення!
Я зробила крок назад і він зловив мене за зап'ястья.
- Ооо... Ні ти ідеш зміною, тебе він також хоче бачити.
- Відпусти мене, я не втечу!
Ми стрибнули в ущелину і опинилися біля воріт Пекельного факультету, тоді ми опустилися ще нижче і опинилися в лісі з високими чорними деревами без листя, в небі літали зграї ворон, небо тут було червоним, перед нами була широка доріжка вимощена  каменем, він виглядав як розпечене вугілля, кожні декілька метрів стояла строжа, а вдалі виднівся чорний замок, ми йшли мовчки  зупинившися біля великих дверей Люцифер холодно сказав:
- Не говори поки не запитають, не дивися йому в очі, не бійся - він відчуває твій страх, і пам'ятай він читає твої думки,- сказав Люцифер перед тим як сторожа відкрила двері. Ми ввійшли в великій зал, подекуди горів вогонь, а поцентру залу стояв трон.
- Я чекаю пояснень.
- Я все поясню тільки відпусти непризнану!
- Ти так за неї хвилюєшся? Гаразд. Можеш іти...
Я вийшла в коридор, але залишилася під дверима, я немогла залишити Люци після того що він зробив для мене...
- "Чому він захистив мене, якщо в цьому тільки моя вина?"
З кабінету почулися крики від болі і звуки шмагання... Через хвилин 10 Люци вийшов, його сорочка на пині була порвана і вся в крові!
- Ах! Люци!
- Ти чому ще тут!
- А ти думав я піду до того як ти мені все поясниш?!
- Що тобі пояснити?!
- Поясни чому ти взяв вину на себе, якщо це я порушила правило!
- Тихіше!
Він зловив мене за руку і затягнув в велику, чорнуяк  весь замок кімнату, вона була дуже красива: камін, шкіряні меблі, великий бар, червоне ліжко і розкидані по всій кімнаті речі, говорили що це його кімната. Він закрив двері.
- А тепер слухай!
Ти справді думала що я дозволю йому вдарити тебе? Я хоч і демон але і умене є серце!
- Пробач, Люци.
- Оууу... Сама Уокер просить в мене пробачення?!
- Це того вартувало.
Засміявся демон.
Але я розуміла що йому боляче.
- Дозволь я хочаб рани оброблю.
- Ну можеш спробувати
Він сів за барний столик зняв сорочку і налив два стакани віскі, один випив залпом, а інший протегнув мені.
- Випий... Для хоробрості.
- З радістю!
Я залпом випила стакан і почала обробляти рани.
Коли я закінчила то сіла напроти нього, демон був настільки знесилений і п'яний що навіть я змогла заглянувши в його очі побачити, що він зовсім не той ким здаєтся...