Я зайшла до кімнати і Мімі зразу накинулася на мене з запитаннями:
- Вікі де ти була? Я так хвилювалася!
Я розказала Мімі в двох словах що сталося, (опустивши той факт що я ночувала в кімнаті Люцифера.)
- Ти вмієш знаходити проблеми...
В кімнату ввірвалися Семмі і Аді.
- Ви що стукати невмієте?!
- Ох... Вікі, якщо стукати можна пропустити стільки цікавого, - засміявся демон. Я підійшла і обняла їх по-черзі.
- Ми з Мімі збиралися погуляти, підеш з нами?
- Я думала ти вже не спитаєш.
В саду, було баго ангелів і демонів. Ми бігали , говорили, хлопці навіть вчили мене літати, було так весело, що ми не звернули увагу на те як стемніло. Попрощавшись пішла в кімнату. Я була дуже втомлена тому зразу заснула. Прокинулася дуже рано,  перевдяглася і зрозуміла що загубила сережку
- "Вона напевно в саду, пошукаю поки не почалися заняття."
В саду її небуло, я уже хотіла іти як побачила...
- Мама?! Мама!!! Я так скучила!!!
- Я також Вікі.
Ми сіли на лавочку біля статуї рівноваги.
- Вікі... Твої крила...
- А що зними?!
- Чому вони червоні, а не сірі?
- Сірі крила Міселіна вирвала, а на їх місці виросли ці.
- Але це означає, що ти...
- Так, я демон.
- Що? Ти не можеш бути демоном!
- Чому?!
- Хочаб тому що я Серафим! Я зараз же віддам указ і тобі замінять крила.
- Але я нехочу!!! Чому ти не розумієш?!
Вона зловила мене за зап'ястя
- Але ти повинна!
На моїх очах виступили сьльози, я встала і пішла, вона навіть не спробувала мене зупинити, через сльози я небачила нічого.
- Ай!
Я врізалася в когось. Протерши очі від сліз побачила.
- Люцифер?
- Вікі? Щось сталося?
- Ні, все нормально.
- Брешеш д'яволице!
Засміявся демон.
- Серйозно, Вікі, що сталося?
- Гаразд, я розповім, але не тут...
- Я знаю непогане місце, але туди потрібно летіти.
- Але я невмію.
- А для чого тобі я? Пам'ятай Вікі, ти можеш мені довіряти, як я надіюсь можу довіряти тобі.
Він взяв мене на руки, змахнув крилами, ми піднялися в повітря, через хвилин десять польоту він опустив мене на землю. Ми були на одному з літаючих островів, з відси було видно всю школу і не тільки.
- Тут так красиво!
- Я знав що тобі сподобаєтся. Це моє особливе місце. То що сталося?
- Моя мама... Їй не подобається що я обрала шлях демона.
- Батьки часто нерозуміють дітей. Особливо коли вони "Величні", непотрібно так засмучуватися.
- Ти правий.
Він приобняв мене за талію, я опустила голову йому на плече. Ми просто сиділи і дивилися на схід сонця. В школу ми повернулися блище до обіду, після закінчення занять я поверталася уже з гарним настроєм. Мімі в кімнаті небуло і я вирішила прогулятися, коли почула голос Люци...