تمثيلية الحياة

Purple_بنفسجي ( PurpY <3 )

تراقصنا الأحزان فوق مسرح الآلام تدعونا نفسنا الكئيبة إلى الاستسلام كوابيسنا اللعينة كانت يوما أحلام اعتدنا أن نكون أقوياء لعلمنا أن الدنيا ظالمة للأبرياء لحماية قلوبنا، اكتسينا الدروع ولكن أعيننا، هزمتنا بالدموع نناجي الصحبة والمودة فلا تجيب ندائنا إلا الوحدة الباردة رجونا صبرا جميلا فنحن نصارع عيشا ذليلا إلى متى ستنتهي تمثيلية الحياة؟ وهل سنحيا كراما قبل الممات؟ لا تلومونا على ضعفنا كنا شجعانا أقوياء في زماننا وكما الحديد يصدأ صدأت عزيمتنا، ونعترف أنه منا كان الخطأ سنعيد لم شتاتنا وسنربح حربنا إن لم ترحمنا الحياة لن نرحمها وإن أسعدتنا يوما من بين دهر عذاب لن نغفرها سنعيش على أمل أن نلقى نصيبنا بعد حين سنصبر إن تطلبنا الأمر إلى يوم الدين ✒️ بقلمي وبوجعي 💀 ~PurpY 💜~

2019-01-31 23:42:37

2

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Purple_بنفسجي ( PurpY <3 )

شكراا 💜💜💜

Відповісти

2019-02-02 16:34:14

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5204

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11714