سماء
كم من مرة حلمت بالطيران بعيدا إلى مكان جميل أعيش به عمرا مديدا شعور وكأني أعيش بمدينة ورقية أبني بها قصورا فتأتي عواصف الدهر لتجعلها غير مرئية كم من ليلة سافرت بمحيطات معاناتي والحب الذي وعدني بالخلود أبى مواساتي بداخلي مشاعر لا يجوز البوح بها لذا ادفنها تحت حطام قلبي أملا أن تموت قبل أن أقتلها دوائي سماء زرقاء صافية أحلق بها وأقطن مدينة طافية بعيدا عن هاته الكائنات البشرية الحقودة وكل تفاهاتها وأحزانها المعهودة أريد أن أعيش بسعادة وسلام على هذه الأرض قبل أن أموت وأدفن تحتها لتطأ فوقي أقدام البعض لا أطلب أن لا أحس الحزن والعذاب ولكني أرجو من الذين خذلتهم أن يكفو عن العتاب أناس كثر تركتهم بعدم احساس دمرتهم وأولهم نفسي فاطلبوا السماح من أحبابي إن كنت حطمتهم خذيني يا سماء لم أقو على البقاء ••• "اذا اعجبتك القصيدة واكملت القراءة لا تنس اخباري برأيك عنها في التعليقات والضغط على زر الإعجاب ومتابعة الحساب... فضلا وليس أمرا" شكرا 😊❤ ~PurpY 💜~
2018-09-14 23:23:36
6
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Angel
@Purple_بنفسجي ( PurpY <3 ) يسعدني دعمك عزيزتي 😇 انت مبدعة
Відповісти
2018-09-15 21:25:47
1
Sham Am
.حلوة 😍❤
Відповісти
2018-09-16 11:56:46
1
Purple_بنفسجي ( PurpY <3 )
@ Sham Am كحلاوتك 💜💜
Відповісти
2018-09-16 18:16:16
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12402
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4066