У великому місті Тар’ім, яке розкинулося на березі широкої річки, жила безліч людей, кожен з яких мав свою роль і місце у цій жвавої громади. Місто було багатим і могутнім, з величезними торговими площами, де купці та ремісники продавали свої товари, а священики славили богів. Але серед усіх цих людей виділявся один — купець, на ім'я Імріс.

Імріс був не просто звичайним торговцем. Він був символом багатства й успіху, яким захоплювались навіть найвищі кола суспільства. Його успіхи та гарна репутація робили його улюбленцем серед багатьох — від простих людей до високих чиновників і священиків. Його бачення світу завжди було злегка ідеалізоване, наче цей чоловік знав, як досягти гармонії між своїм внутрішнім світом і зовнішнім. Але насправді його «чистота» була лише маскою.

Він говорив про мораль і чесність, про важливість внутрішньої краси. І, здається, всі йому вірили, адже Імріс був завжди щедрим у словах, обіцяючи допомогу тим, хто її потребував, допомагав сиротам і бідним, щедро даруючи подаяння для храмів і громад. Та що вони не знали, так це те, що за його добрими вчинками ховалося дещо темніше. Вигляд Імріса був витонченим: довге темне волосся, правильні риси обличчя, одяг був з дорогих тканин, який підкреслював його високий статус. Всі бачили те, що він хотів, щоб бачили.

Ще в молодості Імріс навчався в одному з найбільших торгових домів міста, і швидко здобув собі репутацію. Його вміння знаходити потрібних людей і робити правильні угоди, маніпулюючи емоціями інших, було вражаючим. Але це не було випадковістю — Імріс умів читати людей, як книги. Кожен рух, кожне слово, кожен погляд мав для нього своє значення, і він розумів, як змусити людей грати за його правилами. Втім, навіть це було частиною його плану. Всі ці маніпуляції не просто задовольняли його амбіції, вони служили одній меті — створенню ідеальної, захищеної фортеці, через яку він міг спостерігати за світом, та керувати їм не виходячи з тіні.

Він вірив у те, що життя — це великий обман, і кожен має грати свою роль. Ігри з людьми стали його стихією, і чим більше він досягав успіхів, тим більше відчував, що світ навколо нього — це лише маска, яку треба одягти на певний час. Справжній Імріс давно зник у лабіринтах маніпуляцій і самообману.

Він почав маніпулювати не лише людьми, але й ринком. Продавати товари за завищеними цінами, використовувати слабкості своїх конкурентів, ставити їх на коліна за допомогою хитрих інсинуацій, вся ця масова імітація доброчесності поступово робила його тінню, що зливалась з темним океаном обману та лицемірства. Люди вірили його словам, але ніколи не могли побачити, що насправді відбувалося на дні його темно-синіх очей.

Чим більше Імріс завойовував симпатії навколишніх, тим глибше він починав відчувати порожнечу всередині себе. Це відчуття стало його постійним супутником. І хоча він прагнув до ідеалу, усвідомлення того, що все, що він робить, — це лише обман, поступово виснажувало його. Його внутрішня боротьба між бажанням бути великим і страхом перед реальним обличчям своїх вчинків поступово перетворювалася на внутрішній хаос. Що більше він досягав, тим далі він відходив від самого себе. Він шукав щось більше, ніж зовнішній успіх, шукав силу, що допомогла б йому стати вищим, ніж просто «ідеальний» купець.

Одного разу, у розмові з одним зі старших священиків храму Сонця, він почув історію про унікальний артефакт — маску, здатну дарувати своїм носіям незмірну силу, владу і безсмертя. Легенда свідчила, що маска була витвором давніх магів, що ходили по світах збираючи таємні знання. Маска дозволяла здобути велич і навіть змінити саму сутність людини. Вона була предметом поклоніння для тих, хто прагнув безмежної влади, але насправді мала в собі страшну силу, що здатна була підкорити навіть найсильніших.

Імріс, як і будь-який прагматичний і амбітний чоловік, зрозумів, що це його шанс. Він намацав ту нитку, що вела до його справжньої мети: отримати владу, що дозволить йому стати безсмертним не лише в очах інших, але й для самого себе. Це була не просто жадоба багатства чи статусу. Імріс намагався заповнити свою порожнечу, яка виникала від розуміння того, що все, чим він був, — це лише гра. І він готовий був заплатити будь-яку ціну, щоб змінити це.

І ось він вирушив у подорож. Всі його статки та вплив були використані для організації каравану, який мав відправитися через пустелю до давнього храму, де зберігався цей магічний артефакт. За словами священиків, місце це було прихованим від простолюдинів у серці безжальної пустелі, далеко від звичних наших шляхів. Досягти храму було неможливо без каравану, оскільки ця пустеля була дуже небезпечною і вбивчою, не тільки він шукає цю маску. В цій пустелі є створіння набагато страшніші за цей древній артефакт.

Імріс зібрав караван із десятка людей — торговців, охоронців і знавців місцевих звичаїв. Але він не поділяв з ними своєї мети. Всі вважали, що він відправляється тільки для того, щоб здобути нові багатства для свого бізнесу, адже він нікому не розповідав про маску. Тільки він один знав справжню причину своєї подорожі. І він не збирається зупинятися, доки не отримає свою бажану силу.

Караван вирушив з міста, і через кілька днів вони залишили останні будівлі цивілізації за собою. Пустеля виявилася суворою, і з кожним днем важче було знаходити потрібні ресурси для продовження подорожі. Вода ставала рідкішою, а темні хмари на горизонті нагадували про загрозу.

Імріс не показував страху. Він ішов вперед, постійно думки про маску не покидали його. Кожен крок наближав його до бажаної мети, і з кожним кроком він відчував, як порожнеча всередині його розуму поступово наповнюється обіцянками сили. Що ближче він був до мети, тим більше усвідомлював — він готовий до будь-якої ціни, навіть до зміни своєї душі, щоб здобути владу, яку може дати лише маска.