Тієї ночі, коли Бенедикт ступив на поріг кузні, він відчував, як у повітрі, ніби струм, пульсує передчуття чогось великого. Щось незворотне вже почалося. Все, що сталося до цього моменту, тепер здавалося лише підготовкою до того, щоб зробити цей останній крок. І маска, що чекала на нього, була вже не просто бажанням, а невідворотною необхідністю — від неї вже не можна було відмовитись. Але якою ціною? Бен не міг знати цього, хоча саме ця невідомість і тягнула його вперед.

Кузня, де він опинився, не була звичайною майстернею. Вогонь у каміні відкидав тіні на стіни, ніби сама темрява жила своїм життям. Старий майстер, сліпий, але володіючий незвичайною силою, працював у тиші. Його рухи були точними, мов у тих, хто здатен бачити навіть те, що приховано від інших. Він ковав не просто метал, а долю. Бен стояв перед ним, ніби перед самим собою, але іншою, більшою версією себе, яку він ще не міг повністю зрозуміти.

«Ти готовий до того, що принесе маска?» — запитав майстер, і його голос звучав так, ніби кожне слово було вимовлено ще до того, як воно було сказано. Бенедикт замовк, у душі знову виникло питання, яке він не міг поставити навіть собі. Що саме він шукає? Силу? Справедливість? Чи, можливо, просто відповідь на питання, яке так довго мучило його?

Майстер не чекав на відповідь, адже він давно знав, хто перед ним. Він не просто кував маску. Він кував долю Бена, його шлях, те, що мало стати його життям. І коли юнак, не відповідаючи на питання, поклав металеву коробочку на стіл, майстер схилився до неї. Він відчував, що цей момент наближається, і не було вже можливості відступити.

Маска була тиха, як сама смерть. Чорна, гладка, майже невагома, вона віддзеркалювала вогонь так, що навіть її поверхня здавалася частиною всього навколишнього світу. Вона не мала форми, не мала виразу, не мала емоцій — вона була порожнечею, але водночас це була порожнеча, в яку можна було впасти.

«Одягай її», — сказав майстер, і його слова стали важкими, як мільйон років, ніби весь час світу відлунював у цьому короткому наказі.

Бен не коливався. Він наблизився до маски, і коли її холодна поверхня торкнулась його обличчя, час наче зупинився. Усе навколо стало порожнім. Він не відчував свого тіла, він більше не був людиною. Він став частиною чогось значно більшого, ніж він міг уявити.

І це був лише початок.

Маска не просто змінила його зовнішність. Вона відкрила йому доступ до глибини світу, якого він не міг навіть собі уявити. У момент, коли маска ковзнула на його обличчя, Бен побачив себе — і побачив інший світ. Світ без меж і без часів. Він бачив все, що було, і все, що могло бути. Кожен його спогад, кожна його дія стали частиною нескінченного потоку часу.

Але чим глибше він занурювався в цей стан, тим сильніше відчував, як щось темне і невидиме розповзається в ньому. Це не була просто порожнеча. Це була сила, яку він не міг контролювати. Вона була з ним. Вона стала частиною його, і тепер він не міг позбутися її.

Майстер мовчки спостерігав за змінами. Він знав, що маска змінює людей, але ніколи не уявляв, яким чином це буде виглядати у випадку з Беном. І тепер він побачив це. Хлопець уже не був тим, ким був. Він був чимось більшим, і це вже не було вибором. Це було його нове "я", і воно не мало виходу.