Я не детектив
(18+)
Темрява обіймала кімнату, немов жива істота, просочуючись у кожну щілину, ковтаючи рештки світла. Лише тьмяне мерехтіння величезного дисплея порушувало цю зловісну тишу. На екрані порожній документ, немов чистий аркуш душі, з якого висмоктано всі слова, всі ідеї. Я зірвав пов'язку з очей, і сонячне світло, немов клинок, пронизало зіниці, залишаючи по собі пекучий слід. За вікном неонове сяйво міста-монстра, що ніколи не спить, пульсує в такт з моїм розбитим серцем. 31 рік. Людина. Хоча... чи точно людина? Після нічного екзорцизму, що закінчився о другій ночі, межа між реальністю та кошмаром розмилася. П'ять хвилин лежав нерухомо, наче мертвий, намагаючись відігнати спогади про крики демона, що роздирали мій розум. Висмикнув затички з вух, і тиша в кімнаті стала ще гучнішою, наповненою привидами минулого. Телевізор не ввімкнувся, наче відмовлявся показувати мені світ, який я більше не розумів. Холод пронизував кістки, немов нагадування про те, що я втратив. Втратив частину записів, втратив натхнення, втратив себе. Залишилася лише порожнеча, яку я намагався заповнити алкоголем, але він лише підлив масла у вогонь божевілля, що палало в мені. Вийшов на вулицю, вдихнув їдкий смог, що обпік легені. Місто зустріло мене неоновим сяйвом, гулом літаючих машин та стогонами металевих конструкцій. Натовп людей, кіборгів та мутантів поспішав у своїх справах, їхні обличчя висвітлювалися екранами імплантів, наче маски, що приховують справжню сутність. Я – лише ще одна тінь у цьому світі тіней, де межа між реальністю та віртуальністю розмита, де демони ховаються у тінях, а божевілля – це єдина константа. Скоро на роботу, і я не детектив, а моя робота... щось більше, ніж просто робота. Це мій хрест, моє прокляття, моя єдина надія на порятунок... #кіберпанк #темнийкіберпанк #екзорцизм #демони #паралельніреальності #божевілля #неоновемісто #українськийтікток #українськекіно #українськалітература #містика #трилер #психологічнийтрилер #GkPT #ЮдзіроІсіда #Янедетектив #Україна #КнигиУкраїнською
Темрява обіймала кімнату, немов жива істота, просочуючись у кожну щілину, ковтаючи рештки світла. Лише тьмяне мерехтіння величезного дисплея порушувало цю зловісну тишу. На екрані порожній документ, немов чистий аркуш душі, з якого висмоктано всі слова, всі ідеї. Я зірвав пов'язку з очей, і сонячне світло, немов клинок, пронизало зіниці, залишаючи по собі пекучий слід. За вікном неонове сяйво міста-монстра, що ніколи не спить, пульсує в такт з моїм розбитим серцем. 31 рік. Людина. Хоча... чи точно людина? Після нічного екзорцизму, що закінчився о другій ночі, межа між реальністю та кошмаром розмилася. П'ять хвилин лежав нерухомо, наче мертвий, намагаючись відігнати спогади про крики демона, що роздирали мій розум. Висмикнув затички з вух, і тиша в кімнаті стала ще гучнішою, наповненою привидами минулого. Телевізор не ввімкнувся, наче відмовлявся показувати мені світ, який я більше не розумів. Холод пронизував кістки, немов нагадування про те, що я втратив. Втратив частину записів, втратив натхнення, втратив себе. Залишилася лише порожнеча, яку я намагався заповнити алкоголем, але він лише підлив масла у вогонь божевілля, що палало в мені. Вийшов на вулицю, вдихнув їдкий смог, що обпік легені. Місто зустріло мене неоновим сяйвом, гулом літаючих машин та стогонами металевих конструкцій. Натовп людей, кіборгів та мутантів поспішав у своїх справах, їхні обличчя висвітлювалися екранами імплантів, наче маски, що приховують справжню сутність. Я – лише ще одна тінь у цьому світі тіней, де межа між реальністю та віртуальністю розмита, де демони ховаються у тінях, а божевілля – це єдина константа. Скоро на роботу, і я не детектив, а моя робота... щось більше, ніж просто робота. Це мій хрест, моє прокляття, моя єдина надія на порятунок... #кіберпанк #темнийкіберпанк #екзорцизм #демони #паралельніреальності #божевілля #неоновемісто #українськийтікток #українськекіно #українськалітература #містика #трилер #психологічнийтрилер #GkPT #ЮдзіроІсіда #Янедетектив #Україна #КнигиУкраїнською
2024-08-06 02:19:20
1
0