Знаєте, то є така мука

Знаєте, то є така мука - кохати.

rocusan

Знаєте, то є така мука - кохати. Так, щоб аж до повної нестями, Щоб солодким болем кричати, Подалі від очей, лиш вечорами. Той, хто скаже, що це є не воно, То той просто щаслива людина. У якої було все й нічого не було, І не розуміння то не її провина. Кохати, то жити і уві сні і наяву, Чудово знати між світами межу. Бажати близості мить, хоч одну. Казати:"Лиш заради цього живу." Кохати, то витрачати без жалю Витрачати, вбиватись бездумно. Як об підлогу речі з кришталю, Що йдуть з життя завжди шумно. Кохати, то робити щось бо треба. Робити добро, бо хто ж зробить? Хто ж такий сміливий окрім тебе, Що робить і нічого не просить? Кохати, то самогубне страждання. То мука, яка переслідує нас завжди, І де б ти не був, в тобі буде вагання, Яке лишає навічно душевні сліди. Кохати, то не завжди лиш взаємно, А й безнадійно розуміти, що кілок, Який вбитий у серце твоє невід'ємно То згадка всіх зроблених помилок. Кохати, аби пізнавати у інших себе, Знайти у кому ту саму причину, Аби усвідомити у чому щастя своє Знайти у людині власну людину.

2018-02-15 14:57:10

3

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2344

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11918