Печуть на тілі...
Печуть на тілі ранкові порізи, І грає із мозком мій друг — алкоголь, Та з головою під воду залізу Дограти свою другорядную роль. Тут так самотньо і зовсім безлюдно, Нехай вдалині десь сирени гудуть, Мій голос хрипкий нікому не чутно, Та чекає на дні річковая муть. А сонце пече десь над головою, Небо востаннє усміхнулось мені, Не помічаю себе серед болю І знову топлюся у білім вині. Не розуміючи сенсу всіх звуків, Спускаюсь з думками сміливо на дно, Та ще памʼятаю темп твоїх рухів І як шкода: мені ще не все одно.
2023-08-21 19:04:16
11
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Nadine Tikhonovitch
реалістично, на жаль
Відповісти
2023-08-24 10:34:51
Подобається
Схожі вірші
Всі
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9456
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11956