Nadine Tikhonovitch
@rogate666
ЛГБТ-фантастика та вишневі поезії 🏳️‍🌈 🍒
Вірші
Уяви
Уяви: двері твого кабінету, Зачинені щільно, і нас під столом, Де ми по черзі одну сигарету Пускаємо димом густим у вікно. І наші тіла, тремтячі і голі: Укрита волоссям плечей гострота. Залишені поза призначені ролі. У тиші думок я цілую вуста. Крізь ґрати на вікнах сонце морозне Бавиться іскрами у твоїх очах. Все, що між нами, це так несерйозно: Від пʼят до зіниць несерйозно, хоча… Твій аромат збереже моє тіло, Від парфумів колись набрякне гортань, Та все це пусте: я тут і щаслива. Ми знову у світі безцінних мовчань. Ми палимо вдвох одну сигарету, Пальці так ніжно торкаються ребер. Зупинено час і цілу планету. Є лиш жага й нескінченна потреба. Цей кабінет. Двоє оголених нас. І наш із тобою найбільший секрет. Та шкода, що в цьому є дивний нюанс: Ми навіть не палимо вдвох сигарет…
19
37
323
Зустрічами нашими...
Зустрічами нашими вимірюю знов час, Я знаю: на планеті нема людей, крім нас. Я бачу: чорні хмари хату твою білу Обгорнули знову — візьми мої ти крила. Лети у небо високо, не блукай у мглі — Буду тебе віддано чекати на землі. Якщо тобі не спиться, візьми тоді мій сон — Я гнатиму печалі всі з-під твоїх вікон. Віддай мені весь біль, віддай свої тривоги, Клич, якщо терпіти немає більше змоги. Якщо весь світ збунтується й завʼянуть квіти, Знай: заради тебе піду я проти світу. Знов лютує людство у вибуху емоцій — Що б тут не траплялось, я на твоєму боці. Якщо тобі самотньо в темряві скорботи, Скажи — зроблю я все, щоб витягти з болоти. Якщо тебе образять, зітру його імʼя, І байдуже, чи важу хоч щось для тебе я. Ти знаєш, що насправді це більше, ніж слова: Із серцем вже згоріла давно уся трава. Молитвами своїми завжди я буду поруч І дуже-дуже скоро бігтиму ліворуч. І як би я воліла весь твій забрати біль — Ти вибач, що насправді я тільки вірна тінь. Ти вибач: я не сонце, що тебе зігріє, Та що би не траплялось, я у тебе вірю. Якщо бракує сил, ти їх візьми у мене, Бери собі всю кров, спустоши мої вени. Я знаю, що життя насправді це не казка, Та всупереч всім болям, ти живи, будь ласка!
18
3
328
Шостий рік
Я стільки разів уже відпускала в небо рябе, Що всяку надію втратила відпустити тебе. Я стільки разів чекала на телефонний дзвінок І стільки разів губилась серед тривожних думок… Стільки років без тебе тягнулися, наче віки, Та збережений памʼяттю останній дотик руки... І досі небо осіннє сповнене тих же тривог, І скільки разів його малювала, знає лиш Бог. Я вже подолала безліч доріг, безліч етапів, Де проклинала та пробачала, різала навпіл… Я стільки разів тебе відпускала й досі ніяк — Ти досі мене зігріваєш, світиш, наче маяк. Я стільки разів молила викреслить дату цю геть І скільки разів намагалась обдурити я смерть… Стільки спроб забути крізь роки і кожна з них — марна, Інколи навіть здається: світ — психічна лікарня. Я знову палю календар: в датах заточений крик — Я намагаюсь це відпустить шостий бісовий рік. 03.09.23
12
3
207
А привиди здатні кохати?
Серце ледь бʼється у грудях. Чи тримає тут щось силоміць? Часом здається: я щоденно вмираю… Від пʼят до зіниць. Ти знову кличеш мене… Кличеш, немов до рідної хати. Раптом я не жива? Хоча… Чи здатні примари кохати? Досі в памʼяті осінь — мить, де мене розчавило небо… Мені вирвали серце, мов кабель… Я ж тікала ганебно… Буває, знову я задихаюсь і кисень душить мене… А в голові — жити клянуся і віра твоя: все мине… Мине… Усе абсолютно. Та знову живу серед ночі, А вдень містами блукає примара, шукає що очі… Памʼятаю той день — після не боляче ранити руки… Чомусь викликає відразу луна життєвої муки… Було тепло… Тоді шматували моє тіло і душу… А я кричала в судомах: «Я прийду до тебе — я мушу!» Люди приймали за слабкість, чого й не знали на чверть, Я ж своїми думками долала брами небесні і смерть… Не плакали рідні, можливо, над прахом — його не знайшли, Та і з тілом моїм не знайомі жодного морга столи… Але я знаю, коли навічно моє завмерло життя Та поринув мій понівечений мозок у забуття… Знаю: тоді я померла — пожаліла в цей день мене смерть І забрала разом з тобою, хизуючись кількістю жертв… Пʼять років чужих голосів і злитих в один ароматів… Чуєш… Раптом я не жива, а привиди здатні кохати?
9
2
203
Життя за Орвеллом
А зараз кинути все б і в часи повернутися ті, Де антиутопії були у книжках, а не в житті… Бої були темами в глибині зеленої дошки, Лякали дрібниці: ЗНО, випускний, навіть зморшки… Війна не була буденністю і не вʼїлася в шкіру, Де все ще не остаточно відчуття втрачено миру… Де дні не були, як один, і не боялися планів, Де всупереч всьому, знали менше ми стресових станів… Де не пронизував кожне місто крик нещадних сирен, Де щоденні новини не тримали ножа біля вен… Відчувати би ґрунт під ногами, новий роблячи крок, Як відчувала стабільність, чекаючи кожен урок… Зараз читати б Орвелла, шукать похмурість у творів І не впізнавати себе ще серед їхніх героїв… Втекти би туди, де в задач усіх був належний зразок, Почути би всіх вчителів, що неначе тікали з казок… Та шкода, навіть в дитинстві не вірила я у дива, Бо з кожним роком сильніше тяжіє лише голова… Так, тривоги ті, що з повітря, не вбили інших тривог, І добре, мабуть, що майбутнє знає за нас лише Бог… Та віра досі живе, віддаляється хоч горизонт: Перемога та спокій скоро кожен осяють наш фронт.
19
7
321
Печуть на тілі...
Печуть на тілі ранкові порізи, І грає із мозком мій друг — алкоголь, Та з головою під воду залізу Дограти свою другорядную роль. Тут так самотньо і зовсім безлюдно, Нехай вдалині десь сирени гудуть, Мій голос хрипкий нікому не чутно, Та чекає на дні річковая муть. А сонце пече десь над головою, Небо востаннє усміхнулось мені, Не помічаю себе серед болю І знову топлюся у білім вині. Не розуміючи сенсу всіх звуків, Спускаюсь з думками сміливо на дно, Та ще памʼятаю темп твоїх рухів І як шкода: мені ще не все одно.
11
1
466
Раптом це не Ви?
А раптом букви на зап’ясті, Що мені залишив майже сон, Що обіцяли мені щастя, Усього найбільший мій прокльон? А раптом серце, що тремтіло І в напрузі билось кожну ніч, Не за своє воно боліло? Не своїх в думках торкалась пліч? А доля раптом же нещадна, Що безжально нас колись звела, Змахне руками безпорадно – Нас по боки різні кине зла... Дивлюсь на букви, що вишневі, І не йде одне із голови: Життя віддам не королеві? Дві букви – раптом це не Ви? _______________________ 🍒 Входить до книги «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya 🍒
15
4
261
Три секунди
Три секунди: зіткнення поглядів, А щастя втрачених варте годин... За мить розчиняюсь між спогадів І знову за мить звільняюсь від стін. Три секунди: усмішка, вітання — Спланований вечір знову під них, А перед — три години чекання... Давня тортура моя і мій гріх. Три секунди. Я знаю: не можна. Та знаю: ти знов пробачиш мені, День скінчиться, мине ніч тривожна, А все погане залишим весні... Три секунди — цінніше за спокій. Буде ще стільки щасливих годин, Погляд лякливий і погляд глибокий Зливаються де у всесвіт один...
13
3
288
Є люди...
Є люди, на яких випадково затрумуєш погляд, А є ті, при яких мимоволі затримуєш подих, Є люди, при яких твоє серце ледь б'ється, бо поряд, Є люди, із якими усе неважливо, на подив. Є люди ті, із якими до божевілля комфортно, На яких озирнувшись, відчуваєш ти саму ніжність, Яких кохаєш так, як кохати не зручно й не модно, Із якими ти відчуваєш доль незриму суміжність. Попри зірки, що на небі, та вибрики Зодіаку, Розумієш, що є люди, яких так просто не втратиш, Ті, за яких ти помреш та підеш сміливо в атаку, І це більше, ніж слова, які ти ніколи не зрадиш. Є люди, почуття до яких глибше за океани, Від яких не лікує електричний струм і благання, Люди, які не калічать та розсувають тумани — Це люди, які трапляються раз і звуться коханням...
17
4
312
Знайте, що я у Вас вірю
Можливо, слова значать замало, Коли все переслідують тінню Зрада і бруд, та що б не казали, Просто знайте, що я у Вас вірю. І скільки брехні б там не лилося, І скільки б ще на кожному кроці Вас не чекало заздрості й злості, Я завжди тут: на Вашому боці. Всупереч всьому: наклепу, бруду, Гнилі чужої, задумам темним, Я завжди лиш Вам вірити буду, Хоч це ледь допоможе, напевно... Мабуть, замало можу зробити Я та й усіх не позбавлю нещасть, Та знайте про те, що в цьому світі Я поруч, а Бог усім нам воздасть.
17
2
310
Хто вимикає нам сонце?
Хто вимикає нам сонце, Як тільки настане наш день? Хто позбавляє емоцій Потужним потоком людей? Хто же на полі для шахів Переставляє фігури Та беззахисних монахів Знов підставляє під бурі? Хто же чорними фарбами Наші продовжує смуги? Нам словами хто марними Рубає крила і руки? Без моралі та жалості Ніж хто встромляє у спину? Але, всупереч слабкості, Нас же ніхто не зупине? Скільки квадратів ще чорних Ще б не зустрілось за рогом, На всіх фронтах після шторму Чекає нас перемога.
11
2
274
Якби я могла оселитись на небі...
Якби я могла оселитись на небі І стати щитом від усіх негараздів, То, можливо, тобі на цій би планеті Судилось відчути саме тільки щастя... Якби я могла... Але що же я можу, Коли по землі поряд з тобою ходжу? Якщо віра моя тобі допоможе, То візьми її швидше у мене, прошу! Безліч слів роз'їздають сльозами папір, А я у власній тону безпорадності, Але я все ще з тобою... Ти мені вір: Пройдем всі рівні життєвої складності.
15
2
259
Знову забула, що я не Бог...
Я знову забула, що я не Бог, Я забула, що всіх не врятую... Гублюсь серед міста, серед думок, Розганяюсь і знову гальмую. Слухаю знову я про порядність, Знову мовчу й щезаю у небі — Я ненавиджу цю безпорадність І молюся знов тихо за тебе. Інші можуть казати дурниці І тобі спричиняти нещастя, Зводити наклеп, ніби п'яниці, Та я знаю: тобі усе вдасться! Я вірю тобі, вірю у тебе — Може, на більше я не спроможна, Та візьми мою віру, як треба, Візьми — нехай вона допоможе!.. Знов забуваю: я лиш примара І вечорами — маленький маньяк, Але уже скоро буде безхмарно, Бо як інакше? Звичайно, ніяк.
18
10
301
Я знову зриваюся...
Я знову зриваюся та вбиваю себе повільно — Ніж закривавлений прилігає до шкіри щільно. Ніч краде алкоголь — ти мені не пробачиш, напевно, А кров стіка... І так спокусливо стирчать мої вени... Вибач цю слабкість — гадала: мене складніше зламати, Та знову п'ю під сирену, а там стріляють гармати... Сором та відчай. Повір: я також ненавиджу себе. Колись за кожен мій гріх засудить мене уже небо... Щось давить у груди — і не врятує написаний вірш... Ти також бачиш судоми і цей закривавлений ніж? Я все ще живу — мені мариться знов дощ із смарагдів... Нащо живу, поки вмирають ті, що хочуть жить справді?
17
3
254
Як побачиш її — обійди, не кохай...
Хтось зустріньте її, якій тільки тринадцять, Ту, що копія мене, але все ще не я, Розкажіть, що сила її гідна овацій, Бо серед живих ще наше із нею ім'я. Попередьте її, зупиніть, якщо можна, І дайте їй шанс мною не стати ніколи, Покажіть вересневе їй небо тривожне, Нехай ще тоді в неї між ребер заколе... Ти зустрінеш її, ти її покохаєш, Гітара гратиме безліч для неї пісень, А коли ти на струнах чарівних дограєш, Не дивись їй у вічі — розажи про той день. Як ти просто не візьмеш дня того слухавку, А на екрані застигне твоє SMS — Світ впаде. Увімкне трагічну хтось музику. Я схилюсь над землею, закричу до небес... Чи вона закричить? Ми кричатимо разом. Не вистачить квітів і сліз — ще сотні ночей, Ночей безсонних, безжальних, повних відрази, І ще безліч пошуків марних твоїх очей... І розкажи їй про те, що бачиш ти зверху, Покажи їй порізи на тоненьких руках, Простягни їй моє серце, чорне і мертве, Мене покажи, загублену десь у роках... Як побачиш її — обійди, не кохай, Не рятуй — вона здатна себе врятувати... Ніколи й ні за що їй мною стати не дай — Прошу, якщо ти помреш, не дай себе знати...
22
3
415
Минуле так безсовісно...
Минуле так безсовісно Ввірвалось знов у мої сни І крає душу болісно — Тортуру цю скоріш спини! І знову я так жадібно — Боже! — дихаю утікшим, Будильник знов безжалісно Зранку будить — крики віршем. Знову сон: література, Сходи, ґрати, маски, вишня — Будить сон мою натуру, Будить крики серця тиша. Пахне світ у сні спиртами Та парфумами їдкими — Застрягаю між часами, Проклинаю знов будильник. Стук підборів — божевілля, Я ґрат хоч пальцями торкнусь Та й усмішку, твого зілля, Ковтну — між снами розчинюсь.
15
5
326
П'яні листи
Знов листи надсилаю у небо І від думок напівп'яна тремчу, Знову безбожно згадую тебе — Ласкаво стукає хтось по плечу. Знову тривога прокралася в сни, У небі ж птахи літають низько — Ти цієї також не бачиш весни, Але зачекай: я уже близько... Тіло звела судомою втома, Більше немає ні мрій, ні мети, Так, не легше мені вже від рому, Та хочеться знову, знаєш, втекти... Не засуджуй мене чи... як хочеш! Знаєш, життя — це насправді арешт... Душу до тіла клеїли скотчем — Складно, гадаєш, її відірвеш? Знову по венах тече алкоголь, Віскі та ром знов тягнуть до тебе, В цій грі моя жалюгідная роль — Писати листи п'яною в небо...
16
8
297
Завітне кільце
Удалечінь мчить наш тролейбус — Мої мрії, овіяні сном, А наші стосунки — це ребус, А весна — їм улюблений фон. Вдалечінь летимо поміж міст — Спогад жере все мою душу, Я римую тобі — це мій хист, І бачу тебе небайдужу. Сни й досі гойдає дорога, В пальцях моїх — зім'ятий квиток, І вже не страхає тривога — Скільки уже ми чули тривог? Зійдем скоро, ніби на сушу, Наче круїз — завітне кільце, Ввіряю тобі свою душу І мовчу красномовно про це. Твій урок — миліше перерви, Але час невблаганний, на жаль, Тож снися — молю! — неперервно Між моїх божевільних бажань.
18
6
328
Світ був завжди сповненим втрат...
Цей світ був завжди сповненим втрат, А за красою його ховалось потворство, І сонце на мить лиш виходить з-за ґрат, Якщо, звичайно, це правда — це сонце... Ледь вибухом десь знов осяяло ночі, І дихає в спину проклята війна, Ще сниться волосся й місячні очі І голос-прокляття доносить луна... Ще серце лютує звіром у грудях, Ще до божевілля доводять слова, Та тішить чомусь отруєний грудень — Від думки про це вибуха голова. А втрати летять у небі у вирі, Крає душу у квітні крик журавлів, І саме у квітні в холодній квартирі Видно над дахом цих втрат кораблі... Ми звикли втрачати — це неминуче, А може, самі ми пошиті із втрат, Та видно у квітні, як сонце пекуче Виходить на мить з-за свИнцевих ґрат...
17
4
373
Кохай мене, будь ласка...
Кохай мене, кохай, будь ласка, Руками, поглядом, мовчанням, Кохай, бо вже набридла маска, Будь найсолодшим покаранням... Кохай мене у книгах, віршах, Розчиняй мене на сторінках, Нехай мене кохання знищить — Люба смерть мені в твоїх руках... У снах і зустрічах миттєвих — Ти... Завжди кохай чи хоч на мить, Ну і в історіях життєвих Не забувай мене не загубить... Кохай... Та це насправді пастка... Зрозуміла я невдач всіх суть: Замíсть «Кохай мене, будь ласка!» Я благаю тихо: «Просто будь!»
16
6
275
Повернутись туди
Повернутись туди, де я іще є — Місцями: на тиждень — єдиний урок, Де все мені рідне, що нині чуже, Далеко, де нас ще єднає дзвінок... Де злитись можем єдиною тінню, Де нас, як раніше, єднають книжки, Де не губились в безмежності ліній І не розсипались, неначе сніжки... Туди, у ту мить, де спільний наш Всесвіт, Де я досі не вірю в спорідненість душ, Де серцю простять закоханий бешкет, Де сліз не втримає нанесена туш... Де плакала більше й рідше від щастя — Озираючись, бачу: щастя було, Що оживало під Вашим зап'ястям І білою крейдою, ніби крилом, Нас закликало любити у віршах, Кричало про антигуманність війни — Тепер моє щастя вже веде інших, Хоча і провідує ще мої сни...
15
5
361
Парасолька
Якого кольору твоя парасолька? Цим жаданим, сірим хоч, днем, Знайду несумнівно тебе під дощем, Моя тендітна, тоненька тополька... Ти ж узяла її? Щоб не промокла, Мій ніжний букет хризантем... Бо я ж гіпнотичним вогнем Всі зливи спиню — Диявола донька! По калюжах мандруючи гордо, Поспішаєш до мене — чи ні? Все одно! Та досить містом сивим блукати — Сьогодні ж день неначе холодний... Я дивлюсь навкруги, немов у вікно: І як парасольку твою відшукати?
35
3
666
Я знову краду твою міміку...
Я знову краду твою міміку — Розкладаю на сотні емоцій, Я зрідка вдаряюся в лірику — Розтягнути б на декілька порцій Власні думки, що в'їлися в шкіру, Даючи вихід їм дещо скупо... Бачити б межі, знати би міру, Вдалечінь не дивитися тупо, Не ховатись у спирті від болю, Не боятися правильних рішень І нарешті податись на волю, А життя вчить усе буть мудріше... Чи холоду вчить, спокою в грудях? Чи дорослою буть? Але ж ледве Серце стучить — уже не забуде, Оживляючи вже давно мертве. Я видавлю знов із себе рядки: Лиш на пам'ять про мене — без сенсу. Не відчуваючи навіть руки — Смішно! — хочу командувать серцем...
15
3
284
Ще боляче...
Я живу без тебе п'ять років: Скільки раз я втрачала вже муз? Втрачала себе і свій спокій, Остаточно втрачаючи глузд? П'ять років живу і вмираю — Сни про тебе ховають живцем, Але живу і навіть кохаю — Пробач, якщо зможеш, за це. Відпусти, відпусти і не снися — Затягує вічна пітьма, Дивно, але для тебе вже місця У житті моєму й нема... Ще боляче, ще накриває... Що ж... Я дна торкаюсь напоїв — Тобі це б не сподобалось, знаю, Та хто ж із нас це накоїв? Це лиш тобою зроблений вибір, Що вбив нас обох, і тепер П'ять років інший ти вимір, А я втомилась втрачати себе... Знаю: ром навряд допоже Забути чи воскресити, але Як перестати вже, Боже, Те відчувати, від чого так зле?
20
3
411
Те, що для тебе дурниці...
Люди смішні: вони люблять вигадувать правила... Та все припинила б сама, забула б, що звабило, Я зупинила би серце лиш поглядом, натяком, Та я же не світло, щоб вимикатись за графіком... Я не чекала б тебе, та стільки несказаних слів, І вимкнула б себе, та без тебе мене лише пів, І я б загасила вогонь, та розпалив хтось свічу... Тебе дратують слова про кохання — що ж, я мовчу. Але життя на уривки розбила із твоїх фраз — Не треба чекати від мене сліз, звинувачень, образ... Ніхто не винен, що його хтось безмежно кохає — Тебе бісить це слово... Між нами його не буває. Так, давай про інше... Сміятись. Мовчати. Під вітер. Як хочу тобі промовчати про все в цьому світі: Як збудила сирена, як налякали ворони... А скільки небажаних тем, та нема ж заборони... Вибач, чесно, не знаю, як правильно, хоч і сильно Воліла б залишити все — тобі ж, бачу, стабільно Легше повірити в жарт, чекаючи на каяття... Те, що для тебе дурниці, для мене — правда життя.
20
4
356
Поговоримо?
Думки вкрали ніч, війна вкрала спокій. Ховаю лице. І пишу. Як ти? Ми так давно не говорили про це... Чи здійснені мрії у світі, якого, може, й нема? Чи є там хвороби? Чи є там осінь? Чи є там війна? Чи сумуєш за мною? Чи згадавши, приходиш у сни? Чи чуєш молитви мої? Чи бачиш, як плачу біля стіни? Як там у світі, куди так сильно хотіла раніше втекти? Ні, більше не буде питань: «Чи не жалкуєш про скоєне ти?» Давай за буденне, ніби між нами не смерть, а тільки міста, Ніби цього не було: ні сліз, ні прощань, ні тим паче хреста. Більше не буде благань ні про що, більше не буде докорів — Вибач, якщо я набридла тобі кількістю болісних творів. Із попелом спалених зошитів не відправлю більше листів — Знаю: до тебе вже не веде жодних дверей і жодних мостів. Давай поговоримо... Зовсім трішки... Як говорили колись... Коли розглядали зграї пташок і також хотіли увись... Як ти? Чи знайшла собі друзів? Чи є там зима і чи тепла? І скажеш мені: небеса чи земля — що насправді є пекло? Давай поговоримо так, мов зустрілись за безліч ми років — Можливо, до тебе мені залишилось лиш декілька кроків... Як ти? Сподіваюсь, хоча би у тебе наразі спокійно... Що? А я? На жаль чи на щастя, у мене на фронті стабільно.
18
2
469
23.02 — напередодні
А пам'ятаєш, як торік, Ззаду дивлячись на тебе, Думками я тримала небо, А навколо танув сніг? Здавалось: завтра небо трісне — Впаде на землю й на дім, А ми почуємо лиш грім — Стане в тілі різко тісно... Цей день був сонячним, на диво, Губились де серéд доріг, І серéд лютневих криг Я посміхнулась тобі в спину... Згадай цей день, ще мирний: Думками там тримаю небо І молюсь богам: «Не треба!» — Та прокинусь у квартирі... У той же день і той же лютий, Мов завмер наш календар... Кожен день — новий удар, Війною що стискає груди...
17
2
407
Не відкладати людей
Відкладаєш на потім і книги, і вірші, І роботу, і купу повсякденних речей, Але треба навчитись, бо це найстрашніше, Не відкладати ніколи на потім людей. На завтра відклав — завтра людини не буде, Сьогодні багато так справ, а завтра — війна, На завтра? А сьогодні останній твій грудень, Завтра... А завтра, можливо, нічого нема... Так, ти пробачиш собі і втрачені гроші, Може, і час, що так швидко від тебе спливав, Але ти за людину пробачить не зможеш, Яку не зустрів, яку ти на потім відклав... Часто питаю себе: що трапитись може? Гірше куди? Що можливо, то трапилось все... Та раптом озирнусь навкруги і... О Боже! Скільки ще потрясінь і бід життя принесе... Я хочу вірити в краще — завтра туманне, Я відкладала на потім багато ідей, Але я знаю одне, одне пам'ятаю: Не відкладати ніколи на завтра людей.
18
4
233
Наскільки це можливо
Я буду поруч. Наскільки це можливо. І чим, скажи лише, тобі допомогти? А хто правий, це насправді неважливо, Та і для мене ціну маєш тільки ти... Я десь поряд. Завжди. На твоєму боці. Що б не казали всі, що би не траплялось. Прикро, що всього владнати я не в змозі. Тож лише молюсь, молюсь та сподіваюсь. Я вірю лиш тобі, ти — завжди у мене. Мине погане все. Прошу, будь щаслива! Так, шалений січень. Та й життя шалене. Бачиш: поруч я? Наскільки це можливо.
17
4
533
Надто потрібна
...все котиться в прірву, усе підкорилось війні, Та знаєш, напевно, ти надто потрібна мені... Надто потрібна, щоб здоровий вмикала я глузд Й шукала собі серед міста нових уже муз. Ти надто потрібна, щоб думать, що скажуть інші, І щоби про тебе мовчали всі мої вірші. Ти надто потрібна, щоби я не змерзла вночі І щоби комусь розказати про те, що мовчить... Надто потрібна, щоби я рахувала гріхи І мене налякали Суд й потойбічні світи. Надто потрібна для цих виправдань і для умов. Надто потрібна, щоб пояснить комусь цю любов. Для того, щоб не чекати, блукаючи у пітьмі, Напевно, це правда: ти надто потрібна мені... Не хочу більше про психів. Не хочу про норми. Ти потрібна цьому нескінченному шторму...
22
4
289
Врятуй мене
Врятуй мене, поки це можливо, Немає поки зайвих дір від куль Й під ногами не розкрита прірва — Я вже тону... Врятуй мене, врятуй! Я про це шепочу так відверто І безсоромно тілом всім кричу — Так, я лиш втомилася, напевно, Тож дай мені напитись досхочу... Хоч від цього саме нетвереза, Дай мені набутися з тобою, Витягни із серця мого лезо — Я побіжу знайомою тропою... А ти врятуй мене від цих думок — Щезнуть хай, як ти щезаєш в місті... Якщо не я, то ти, можливо, Бог? Ні! Не покладай на мене місій! Врятуй мене — раптом це важливо? Не дай упасти та піти на дно, Врятуй мене, поки це можливо, Врятуй, якщо тобі не все одно...
20
4
284
Нападу на тебе...
Нападу на тебе ззаду — Я наче твій малий маньяк, Не шукай дарма пораду — Ти не втечеш тепер ніяк. Причаївшись десь у книзі, Нападу на тебе ніжно, Ти впізнаєш в кожній рисі, За тобою йде що спішно. Нападу на тебе, люба, Коли прибудеш на мітлі, Бо в серці цьому досі грудень, Де ми кружляємо у мглі... _______________________ 🍒 Написано для книги «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya 🍒
20
5
317
Дві літери
Хтось вивів на серці Вишневим чорнилом Із присмаком перцю Дві букви похило. Дві літери щастя, Дві літери болю Пишу на зап'ястях... Я буду з тобою. Пожар червоніє... Зустрінемось скоро: Вишневе чорнило Не змиє наш ворог. Дві літери в серці Мій шлях прокладають, Коли і не б'ється І те, чим кохають... Вони не згорають, А ніччю між кленів Вони нагадають Твій погляд зелений... _______________________ 🍒 Входить до книги «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya 🍒
20
5
358
Безславно
Давай про нас не напишуть в новинах І про інших нехай складають віршí, А ми збережемо віру в обіймах  І рушимо тихо до власних вершин...  Нехай же із нас не зроблять героїв Захопливих книг і сумного кіно,  Де серед безглуздя тисячі воїн Загинуть найкращі в кінці все одно...  Благаю, давай з тобою лиш жити — До історій інші нехай увійдуть...  Втомилась втрачати — хочу любити І разом прожити безславную путь.
27
8
339
Все мине...
Все мине. Безперечно. Без боротьби. Десь о двадцять п'ятій годині доби. І я розлюблю. У восьмий день тижня, Як місяць на небі буде, мов вишня. Я більш не прийду і забуду тебе, Тоді, коли на дім Венера впаде. Планету затягне у чорну діру — Я більше в очі твої вже не пірну. Розлюблю. У сто перший рік сторіччя. Або пізнаю коли потайбіччя. Все мине. Не хвилюйся. Без боротьби. Десь о двадцять п'ятій годині доби... У тринадцятому місяці. Точно. В п'ятій порі року. Вже остаточно...
18
2
315
Сніг усе пам'ята
Десь на сході стріляють гармати, І день мимохідь ясноокий мина... О люті морози! Розучіть пам'ятати! Помолюся і знову засну близь вікна. І сніг постарілий блакитний Розділить зі мною цю тугу — Не друг він, а свідок єдиний Жаху людського і бруду. Тут давно не співають пташки, Тут вітер завжди холодніший, І тільки сиві, як брови, книжки Навіть за Всесвіт мудріші. А сніг не блищить на дорозі — Він дзеркало вражених дум, Ніколи ні віршам, ні прозі Не передати мій сум. Дихає люттю й суворо карає Та залишає назавжди зима... Обпалює очі світло криштальне, Бо сніг цей усе пам'ята...
42
5
635
Насилля
Роки три поспіль Що коїш зі мною? Вражаючий постріл Восени чи зимою... Це як насилля, Це як наслання, Я зовсім безсила Проти кохання... Я стала пасивна, Усе як в тумані, Я досі не вільна, Як всі наркомани... Ти так красива — Я більше не можу! Це як насилля... Змилуйся, Боже! Це так нестерпно: Не буде весілля, Якщо же відверто, Це божевілля... Диявольська сила! Як же так сталось? Ти так красива, Що я закохалась...
26
4
410
Втома
Змалечку знала і біль, і горе, Тікала, але залишалася вдома, І хоч почуття глибше за море, За мене сильніша ця втома... Ця війна відібрала всі сили – Я волала ж їй до одуріння, Тягнуть на дно мої крила — Сила бісовська тяжіння!.. Вибухають снаряди і ночі, Руйнує війна невгамона, Я мовчки заплющую очі І бачу: я поруч, я вдома...
20
2
269
05.2021
Чому я той люблю травень? Там просто немає війни... І хтось, хто точно не в праві, Так зрадницьки кличе туди... Туди, де я оживала Після березня і зими, Туди, де навіть не знала, Чи востаннє зустрілись ми... Туди, спливає де швидко Таки неминучий урок І так нестерпно, що гидко, Лунає останній дзвінок... Чому я згадую травень, Як маряться очі твої? Що там є? Що туди манить? Чиї слова, чиї бої? Там просто немає війни, Розвіять очі тумани — Я б завжди жила в цьому сні: Рік двадцять перший. І травень...
18
3
256
Як ти?
Щось гупнуло гучно,  Я знову на вахті,  Пишу тобі влучне: «Скажи мені: як ти?» Скажи мені: де ти, Скажи, що не вбило, Скажи, що ракети Не впали — ти ціла. Скажи, що жива ти,  Мені хоча б крапку  Від тебе, без жартів,  У ніч оцю жарку...  Щось гупнуло поруч,  Немов би у шахті,  Пишу нашвидкуруч: «Ну як же ти, як ти?
18
16
429
Тіні
У кожній тіні — твій лиш образ, І серед будь-яких пісень Я чую твій єдиний голос — Згадай зі мною вересéнь... Тінь розчиняється... Навколо — Пейзаж завмерлої зими... Це все триватиме доколи, Якщо забутий нами мир? Сніжинки тануть у помаді, Мороз вдаряє по плечу — Я з першим снігом в листопаді Під ніч до тебе прилечу. Щось давить полум'ям у груди, Коли щезає силует — Нехай зведе хоча би грудень Нас на один всього момент!..
20
4
442
Солдате...
Ти захищаєш мене, Мій незламний солдате, Там, під ворожим вогнем Дім борониш і мати. В небі летять журавлі, В тебе з неба — снаряди, Ти янгол мій, що у мглі Зло не впустить до хати. Ти захищаєш мене Під сирени волання, Супутник твій — кулемет, Мій — молитви мовчання. Ранок мій трохи сонний — Бува, ти зовсім не спиш За те, щоби я вдома Знову писала свій вірш... Й наші будинки, мову Не знищили вороги — Мій солдате, додому Ти повертайся живим! Своє безмежне «дякую» Не висловлю й у рядках: Ночі мої з ранками — В твоїх, солдате, руках.
21
6
450
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
143
26
4190
Обернений відлік
Будь кожним моїм Новим роком: В мир і навіть страшенну війну, І навіть якщо десь під боком Знову крастимуть нашу весну. Будь кожним моїм сновидінням, В ночі, що яскраво палають, Будь шансом моїм на спасіння, Ракети коли пролітають. Будь спогадом кожним, в уяві Проживи замість інших думок, Хоча бачив хто, пам'ятає: Для забуття не існує умов. Будь кожним моїм Новим роком, Днем звичайним і навіть Різдвом, Де шириться містом тривога Або душі збирає кордон. Будь кожним моїм понеділком, Мов привласнити — моя мета... Я чула обернений відлік, Ніби з нас познущались свята...
15
6
328
Грань
Наврочив пастку сатана, Серце кинувши за ґрати: Таки існує грань одна, За яку не слід ступати. Та і як за неї ступиш? Смішно й меншого бажати! Зникнуть легше серед вулиць, Ніж всі грані подолати... Є межа сльозам, скорботі, Бува скінченною любов, Та володарка на троні Все має владу без умов. Кохання в серці купина На душі зриває квіти: Таки існує грань одна, За яку ніяк ступити... _________________________ 🍒 Для книги «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya
13
3
358
10.12
Привіт. Це знов я. Я жива. І я не померла від туги. Хоча знаєш, навряд чи я зможу пережити це вдруге... Не тому що кохаю її чи когось більше за тебе, Та знаєш, біль не лікує від болю — він тягне у небо. Десять. Дванадцять. По колу. Ти знов не побачиш цей ранок. Сьогодні, напевно, в пам'ять про тебе — бузковий світанок. Знову не можу заснути. Мене знову мучить нудота. Я звикла без тебе. Та від думок не рятує робота. Так, не рятують розмови і надто цікаве навчання, І навіть тривале — довготривале! — і щире кохання. А буває, що так мало мене відділяє від тебе, Коли пролітають над містом моїм ворожі ракети... Це ще я... Я без сил... Що відчуваю? Сумую страшенно. Знов загубилась. В серці моєму — нескінченні траншеї. Минає час. Десять. Дванадцять. Ще одна згадка про тебе. Перша дата з таблички. Дата, застрягла між моїх ребер. Привіт. Це все я... Ти мій Бог і бачиш усі мої туги. Будь ласка, лише не дозволь мені пережити це вдруге.
17
5
388
Регламент для знеболювального
Приймаю знеболювальне – За рецептом: раз на місяць – Поміж блукаю самотньо, Де двірники воду місять... Та викликають звикання Страшне настільки ці ліки, Що важчого покарання В цьому не виникне світі... Цей препарат нелегальний І він не лікує хвороб – Тільки симптоми, звичайно, Полегшить, та прийде озноб... Як тільки слабшає дія, Хворе стискається серце І під ногами знов прірва Кличе до світу депресій... Приймаю знеболювальне – Чіткий існує регламент: Живу місяць між болями – Хвильку будую фундамент...
19
2
344
Déjà vu
Ловлю déjà vu і лізу на стіну, Тихо співаю «Червону калину». Містом біжу під сонцем пекучим, А серце реве щомиті все дужче. Ловлю силует між натовпом лютим, Повз мене й тебе проносяться люди. Знов під сирену римуються вірші, Де стали рядки навряд чи мудріше. Всі дати — по колу, горить календар, Думки — це безладдя, а сльози — це пар. Ловлю déjà vu — чекаю на ранок, І розчиняюсь у небі між хмарок...
28
4
377
Я в тебе не закохуюсь ніколи!
Я в тебе не закохаюсь ніколи, А закохаюсь – тобі не зізнаюсь, Напам’ять жести твої загадкові Не знатиму я ніколи – отямлюсь. Якщо і втрачу глузд, то тільки на мить, В чому, звичайно, тобі не зізнаюсь, Снів мальовничих бездонна блакить Реальність розвіє – я прокидаюсь. Ні, не розтану: лід серце не топить, Від кохання до муз же Бог береже, Та пальці мої від холоду зводить «Ніколи» моїм і реальним «уже». О ні! Не люблю! Це дурість – не більше! Та манить твій аромат прохололий – Його не ковтну! Не ковтну: вже інша – В тебе я не закохаюсь ніколи... _____________________________ |ПЕРЕКЛАД| 🍒 Вірш із книги «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya
26
4
448
Гідна лиш ковдра
Люди — такі ідіоти... Згадай про це, дитино, Перед тим, як витрачати нервові клітини. Згадай перед тим, як дна дістати колодязя І волати у комендантську майже без голоса. Щоби не бігти у темряві геть п'яна і боса, Щоб не втрачати останнє не сиве волосся. Люди бувають нестерпні, а їхні слова — пекучі, Але знаєш, зливи часом в житті — неминучі. Люди — такі ідіоти... Їхня мантія — чорна, А любові твоєї гідна у світі лиш ковдра. Твоїх бордових думок гідна тільки картопля, І ніщо не варто того, щоби наскрізь промокла. Люди — такі ідіоти, а життя — божевільне, Що майже, на жаль, неможливо дихати вільно. Посилай людей мовчки, беззвучно до чорта, Бо твоєї любові у світі гідна лиш ковдра.
20
6
434
Шкарпетками заручені
Розгублені, розлючені, Шкарпетками заручені, На земляній прогалині Вдвох стоїмо, віддалені... У пастці між тривогами Прямуємо дорогами Ми нескінченних алергій, Чекаєм разом на відбій... Ми, вівцями обтяжені, Життям безглуздим вражені І заплатили надто цін, І так втомилися від війн... Страхами ще й не взяті ми, Ледь пам'ятаємо про мир, Та знай же, пташко змучена, Зі мною ти заручена... У небі десь овінчані, Романи незакінчені, І я війні тебе й рокам, І жодним дурням не віддам...
23
5
381
Світ збожеволів
Цей світ збожеволів. Чуєш: По нас відкривають вогонь? Уламки розбитих вулиць В роздерту збираю долонь. Цей світ збожеволів. Віриш У життя на небі удвох? Нас коли-небудь без шкіри Залишить миттєво цей «бог». Світ збожеволів. Готова Востаннє відчути свій біль? Віриш, віднімить що мову Нам вирок із ядерних хвиль? Світ збожеволів. Чи страшно? Ми звикли і разом у мглі. Разом зникаєм назавжди З цієй божевільні — землі.
25
4
454
Повертайтесь живими!
Повертайтесь додому! Усі! Скоріш повертайтесь! Живими! Бо і в ці найгіркіші часи  На вас так чекають родини... Ви усім нам як старші брати: Однієї ми діти країни,  І пишуть вам сестри листи: Скоріш повертайтесь! Живими! І немов перемога за мить,  Несете нам надію на мир...  Себе бережіть, та не щадіть Ворогів же — іржавих сокир! Ваші сестри вам пишуть пісні,  І лунає молитва між ними:  Повертайтесь додому! Усі!  Скоріш повертайтесь! Живими! 2020 р.
19
4
320
Що б не траплялось у світі
Наші ночі руйнує війна — Хтось збожеволів на небі, І кажуть, що сила страшна Знищить усе на планеті. Сонце заплаче в зеніті Над руїною міст, але знай: Що б не траплялось у світі, З'явлюся я — тільки згадай. Літають ракети до міста, Уночі вибухають снаряди — Знай: якщо й ненавмисно, Там, стріляють де «Гради», Де помаранчеве небо, Де вбивають власноруч, Б'ють вороги неперервно — Будь-де, будь-коли я поруч. Одне неможливо змінити: Апокаліпсис хоч чи війна, Що б не траплялось у світі, Моя пісня до тебе луна. Я буду все рівно любити І це вважати за зброю — Що б не траплялось у світі, Знай, що я поруч з тобою.
20
8
410
Життя, якого нема
Тане любов'ю застигле минуле, Переможена смерть і забута війна, Кохання спів, мов скрипки струни, І життя, якого насправді нема... Це дивно, наче: мій світ чарівний Є болем у грудях і сплеском уяви, І море любові, страждань і обійм — Життя, якого насправді немає... Люди, живі що тільки у снах, Яких забули, яких поховали, Які в чужих померли серцях, До моєї завітають ще хати... Це життя, хоч воно не моє, Ця дівчинка — я, що має минуле, Не втратила крила і щастя своє, Це я, якою по світу мандрую... Що маю насправді, вже зараз? Благання в сльозах, що біля вікна, І думку про те, не маю що завтра, Бо світ — це є мрії, а життя і нема...
33
3
715
Байдужість
Сніг. Ховається серце десь у калюжах. Повір, Ти... Я стала настільки байдужа... Вечір. Сонячне сяйво. Вишневі світи. Мабуть, байдужість моя штовхає до Ти... Цей біль не вщухає, а сльози не душать, Бо стала я, мабуть, настільки байдужа... Байдужа, промерзну я знов просто неба, Байдужа, чекаю... Чекаю, а треба? Ти знову у людях, Ти знов у турботах, Ти любить мене, а кохає — роботу. Байдужий мій погляд, та зрадницьки серце У такт кроків Ти не байдужé так б'ється. А спогад байдужий дере мою душу, Де Ти на підборах кружля повз калюжу. Ти може втекти, тож збираю всю дужість, Бо... Байдужій байдуже так на байдужість. Тим паче, що Ти (знаю, вірю в це дуже) Ще більше, та тільки до мене, байдужа.
21
5
413
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
52
14
884
Сп'яніла пам'ять
Над містом хитається небо,  Над країной сирени гудуть — Сиджу напівп'яна і згадую тебе, А по венах тече моїх ртуть. Знов нудить: віршáми і болем, Ти моїм є цькуванням думок,  Обіймаю всім своїм горем — Викидаю із себе рядок. Крізь світи прямуючи пішки,  Переслідую болісну ціль — У свої сп'янілі геть вірші  Вкладаю ненависть і біль. Крізь час я волаю: «Не треба!» І благаю крізь смерть не іти — Геть п'яна знов згадую тебе,  Не рахуючи більше роки. 
24
10
478
Всупереч всьому
Не відпускай мене, не проходь, Будь моїм серцем і далі, Всупереч тому, що каже Господь, Всупереч глузду й моралі... Будь просто зі мною зсередини, Якщо бути не зможеш поруч, І на нашій точці перетину Завжди дивись в мої очі... Щоночі снись і мрійся щоранку, Живи поміж ребер моїх Та й будь у думках до світанку Поміж безглуздих боїв... Не віддавай ні небу, ні людям, Не ділися же мною ні з ким І дозволь мені уже бути Серцем нестримним твоїм... Будь просто розв'язком певним У рівнянні, де місце для двох, Хай безліч трапиться червнів, Де все і повториться знов... _________________________________ Входить до книги 🍒«Вишневий відблиск місяця»🍒 — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya
20
5
380
Щомиті
І ось, нарешті, цей вересень, І музика, музика лине, Я втомилась від жаху репресій І хочу до тебе щомиті... Звідки ж безглузда потреба Відчувати і бачити скрізь? Розкажіть, пожовклі дерева, Чи варті ті зустрічі сліз... І мовчазної ще гри на роялі, І втрачених бідних годин... На кінець того літа чекали Зі мною ви, сиві дуби? А я, мабуть, божевільна, А ти моє сонце і вітер!.. Я не в полоні, але і не вільна, Бо хочу до тебе щомиті...
34
8
620
Зізнання
Із чорної прірви, із забуття Вилітаю, прямую до сонця, Крізь терниною поросле життя До шквалу вже забутих емоцій. Розправляю знесилені крила: Твоя усмíшка — нібито грілка, І що б у світі я не робила, Мені твоя потрібна підтримка. Я не сприймаю ні слів, ні порад Ані від мудрих вже, ані вдома, Та знаєш, очей твоїх зорепад Позбавить сумнівів мене й втоми. Я приймаю давно самостійно Рішення — не лякають помилки, Проте в усьому я і постійно Потребую твоєї підтримки.
24
4
444
Час зберіг тебе...
Ніч ковтає синє небо. Зазирни із потойбіччя: Я доросліша за тебе – Вкрите зморшками обличчя. І в очах застигне подив – Обдурив годинник нас... Я роблю останній подих Та їдкий ковтаю час. Ти не п'єш смачної кави, Та й у дзеркалі – пітьма, І немає зліше кари, Ніж шукати світ дарма... Ніч ковтає біле сонце, Ніч краде грайливі сни – Засинаю на віконці, Доки спиш ти у труні. Хоч забрав тебе уранці – Я доросліша за тебе! – Час зберіг і юність пальців, І очей блискуче небо...
33
7
568
Серце небоги
— Розлюби її, серце, на мить! На мить же спокійну і Божу, — Але серце моє говорить: «Ти вибач, а я так не можу! Б'юсь для неї кожну хвилину: І щасливу, і навіть скрутну, Де вітри здіймають на крилах І кидáють мене у пітьму... Ми разом чекаєм на неї — Її сум і усмішки ловлю... Якщо лиш дозволять на небі, Я всі болі її відболю!.. Всі скрути і муки, тривоги Відстучу: відстучу, як свої — Я тільки лиш серце небоги Та й усіх не позбавлю боїв... Тож буду за неї молитись І до Бога волати всю ніч — Настане як час зупинитись, Я тоді розлюблю, ясна річ». ________________________ Входить до книги авторки «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya
21
5
409
Наснись, мандруючи Всесвітом...
Опалені душі вереснем, І вже перезріли лани... А ти, мандруючи Всесвітом, Відвідай ці болісні сни!.. Наснись, хоча би під ранок, Прожени цих нахабних примар! Стань найніжнішим світанком І променем сонця! Без хмар... І думки мої полонені Зігрівайте, місяця очі, Наповнюйте киснем легені... Щоночі, щоночі, щоночі!.. Прийди, хоча б на хвилинку, - Розмалює хай посмішка сни!.. Цілуй оченята, цілуй і сльозинку, Цілуй від плеча, цілуй до стопи... І вилікуй поранені крила - Рукою лагідно торкнись! Віднині ти - найкращий стимул, Але наснись мені, наснись!..
34
27
732
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
55
3
1371
Дорожче смарагдів
Ці очі дорожче смарагдів, А губи присплять, наче маки, — Божевільне серце на вахті Чекає на тебе всі ранки. У серці і в місті тривога Голосами лунає сирен — Моє ППО замість Бога Береже із лютневих давен. І сліз мої спогади варті, Коли сонце над світом встає — О так, безумовно, ти щастя, Але точно не знаю, чиє... Десь у темряві спить майбуття — Там шепочу тобі крізь весну: Я чекала тебе все життя, Я чекала тебе всю війну.
19
3
344
У хмаринці
І пливу я у хмаринці, Обіймаючи руками, Залишаюсь наодинці Із холодними вітрами. Колихаються смереки, Гори небо підпирають, Серце юного поета Між лісами завмирає. І пливу я поміж хмар, Піді мною в'ються гори – Дух могутніх їхніх чар Усі заповнює простори...
30
2
426
Коли тебе поруч нема
І палає у серці війна, І очі я бачу сумні, І ходжу я, немов уві сні, Коли тебе поруч нема... Я ковтаю гіркого вина, Чекаю на пристрасну ніч, Де говоримо ми віч-на-віч, Коли тебе поруч нема... І знов невесела, сумна, І знов шукаю я тиші, І знов пишу дивні вірші, Коли тебе поруч нема... Кораблі гинуть у морі, Місяць палає вогнем, Ми разом всі біди минем, Ти і радість моя, ти і горе... Між нами ціле життя, Люди не з наших орбіт, Що в наш потрапили світ, Між нами, на жаль, забуття... І знов відчуваю: сама, І сльози знову керують, Але люди... Вони не існують, Коли тебе поруч нема...
30
18
879
А ти виходиш з мережі...
А ти виходиш з мережі — Я знову гублюся в думках, Ти спиш, а я обережно Молюся за тебе богам. Знову заходиш в мережу І пливеш на онлайн-волнах — Я же радію безмежно Життю лиш у твóїх руках. Знову читаю новини, Шукаю знайоме ім'я — Знову радію незмінно, Тому що його не знайшла. Знову по місту тривога — Як трапиться що, ти прости... Завжди зверталась до Бога Із тихим я «Хоч би не ти...»
12
2
234
Ви є
Ви є, і це важливіше За всі у світі слова, Ви є. Чи знала раніше Я, квітнуть як небеса? Ви є. І це моє військо. Єдине, що хочу від Вас – Знати: далеко чи близько Ви є. Є кожний час. Ви є – не були і не зникли, І це найцінніше знання. Ви є. І влітку, і взимку. Тому і люблю не дарма.
32
6
500
Маленька жінка
Я також жінка, хоч маленька, Я ніжна, мабуть, і вродлива, Хоч ще і зовсім молоденька, Та відчуваю: не щаслива... Я вірю в мріях ще в любов, Когось закохано чекаю, "Лікую словом" від хвороб — Принаймні люди так казали... А ще казали, що красива, Та й відьмой кликали мене, Хоч запевняли, що єдина... Жінка, жінка я — усе! Та... Біда у тім, що я не сильна, Що моя душа — лише дитя, І настрій серця нестабільний, І я втомилась від життя... Біда у тім, що компліменти Не лікують вже ніяк, Лише зі спогадів моменти — Моя радість... Що, дурня? Та пояснити хіба вдасться, Що ллються сльози та чому? Маленька жінка хоче щастя, А ви штовхаєте в пітьму...
46
3
928
Що ти зробив для Землі?
Мільони століть, як зáмок,  Земля вражала красою — Мавпи скажений нащадок  Вигадав війни і зброю. В сонячний день одурівши,  Не знала, що б побажати,  І, щойно з дерева злізши,  "Мавпа" навчилась вбивати.  Одразу були племена,  Міста з'являлись, країни,  Закон, королі й імена,  А з ними з'явилися війни...  Мільони століть до людей  Було же чистим повітря...  Краще би серед ночей  Це не з'явилось створіння?  Мільони століть світанок  Торкався живої планети — Вирішив біса нащадок  Якось створити ракети... Чому ж нас, мати-природо, Знову не зробиш мавпами?  Розщеплять дикі істоти Землю нашу на атоми... Люди вивчають науки І цим же і знищують світ...  Земле, чи знала ти муки Такої, людини як слід?  Майже немає ресурсу,  Зникає озоновий шар...  Вірять в Аллаха й Ісуса,  У Бога і ще у примар...  Моляться люди й вбивають,  Гинуть дорослі і діти,  Наче хочуть ці "мавпи"  Кулю прибрати з орбіти...  Коли ти збирешся у Рай  Або накопичиться слів,  Візьми і себе запитай Про те, що зробив для Землі.
20
2
435
Як дивно
Як дивно, як дивно кохати Того, хто не любить тебе, Летіти на крилах до хати, Чекати, нічь поки мине... Як дивно, як дивно кохати І чути, і бачити скрізь, І поруч, а поруч мовчати, І вночі задихатись від сліз... Як дивно, як дивно хотіти Серце крилом обгорнути, Як дивно, не радують квіти, Як дивно, не можу заснути... Як дивно, як дивно вночі Зірки в небесах рахувати... Боже! Мене ти навчи, Як сонцем для когось палати... Як дивно, завмирає що серце, Як дивно дивитись ті сни, Дивно, пісня як ллється, Очі блищать, очі сумні... Як дивно, як дивно кохати, Берегти в глибині почуття, Як дивно, не можу кричати Про те, хто є мрії, а хто є життя...
28
3
611
Мертвими мовами
Твоїх сторінок ніхто не торкнеться, Ти написана мертвими мовами — Ховала в тобі знесилене серце, Відпочивала між перешкодами. Слова не торкнуться чужої душі — Мої збережи, як у сейфі, мрії, Засинай — вночі, як раніше, блищи: Мене не лишай, будь ласка, надії!.. Я тебе воскресу — зберу по шматках, Відшукавши сенси твої тепер знов, Я образ знайду у вишневих рядках, Де смерть і життя, і небесна любов. Нехай злі боги мене покарають За злочини слів, що скоєні серцем, Нехай буде так — слова хай вбивають, А тих сторінок ніхто не торкнеться... ------------------------------------------ Книзі, приреченій на смерть і життя одночасно... -----------------------------------------
21
2
343
Пісня дощу
Дощ грав на струнах своїх крапель, Його пальці ніжно торкалися душі, А я, як завжди, обіймала вранці парту, А він, як завжди, казав мені: "Пиши!" А його сльози сріблі торкалися вікна, А посмішка звичайна танула у небі, І якби не цей урок, якби лише змогла Залишитись на благодійному концерті! А дощ грав мелодію, дощ плакав і сміявся, І літаки у небі обіймав він на світанку, Дощ грав суворо-ніжно, дощ зі мною грався, Дощ співав про мене щоночі і щоранку...
41
2
670
"Я — скрізь"
«Я — скрізь». У кожному дотику, У кожній калюжі із сліз, Зеленим палаючи вогником, Я відчуваю: Ви — скрізь!.. Тьмяніють думки, наче хворі, І не перетнути цю вісь... Я знову задремлю на дворі, Щоби почути це «скрізь». Скрізь. У блакитних туманах, У заснулих пожовклих рядках — Я відчуваю. Та марно Застигає ім'я на губах... «Я — скрізь». На кожному кроці, Граціозно, сміливо, маніжно, У кожному дні, у кожному році — Дійсно, Ви — скрізь! Дивовижно! «Я — скрізь», — сказали й забули, Із пам'яті геть, неначе сміття! А серце бідне, а серце почуло — Зупиніть: це Ваше життя!
34
5
766
Чи плачеш ти, серце?
Вечір. Мрія. Самотність... Сон. Забуття... І дощі... Сльози. Моя невгамовність! Чи плачеш ти, серце? Пиши! По сіро-сумних коридорах - Чобітки твої кольору вишні. Мовчання чи тиша? Ікона. Голос. Молитва. Всевишній. Осінь, нарешті... Скляні дерева. Страх. Птахи. Небосхил. Божевілля. Кохання. Венера. Губи... Вії... Немає вже сил! Вечір. Розлука. Чекаю... Геть, години! Мерщій! Коли серце жагою палає, Не плач, мій боле!.. Пиши!
35
2
559
У ліній також буває любов?
Дві прямі перетинаються, Кажуть, що всього в одній точці — І їх я накреслю на дошці, А наші — віриш? — збігаються... Можливо, ми тільки відрізки, Двома обмежені датами, Тільки із координатами, Що невідомі... Ми різні? Кут перетину рівний нулю, І з тобою ми паралельні, Відрізки ми чи нескінченні, Що заповнили цю площину? А може, таки ми два кола? Зустрічаємось знову і знов — В ліній також буває любов? — І не розірвемось ніколи... Якими б лініями й порядку Ми не були, видно, напевно, Що функція ця неперервна — Не шукайте розриви марно.
17
5
420
Неспокій
Мені знати б, що спиш ти, люба, Що тебе не збудило вибухом — Твій нічний неспокій у грудях Стане від мене їм вироком. Силою думки чи уві сні Запевни мене, що все добре, На зло ворогам сильніш обійми У мить неминучого шторму. Дай знати мені, що жива ти — Мені інших знань і не треба... Хіба не жорстокість — мовчати Під осяяним бомбами небом? Тривога. Знов вибух. Світанок... Я крізь ніч прошепочу: «Живи...» Наш ранок, наш вечір настане — Поза межами б стрічки новин...
25
3
317
Місячна ніч
Місячна ніч, кроваві стежини, Збирають зірки гріхи полонених, Сьогодні співають прекрасні дівчини І просять прощення священне! Ми просимо небо прийняти цей дар І повернути цим душам нещасним Притулок земний і право на рай! І місяць затвердить вчинок негласний. Нехай візьме вогонь і серце, і душу! Нехай вогонь поверне їм спокій! І зійде вода річкова на сушу! І згине! І згине кат сей і злодій! _________________________ 🍒 Із книги авторки «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya
32
5
571
Кара
Я не забула: ти питала — Здригався голос з глибини, Коли усе в тобі волало: «Не буде же цієй війни?!» Хотілось міцно обійняти І відвезти від всіх жахів, Мою душу вщент крилатих Роздирало сто птахів... Вони несли мені не щастя Та і гукали не весну — Вони слідами на зап'ястях Сповіщали про війну... Прости, що я тоді мовчала, Ховала погляд в небесах, Хоча усе тоді кричало В твоїх натомлених очах... Та відчувати чорні хмари, Знати долю наперед — Це моя найтяжча кара, Душі моєї очерет... Могла би хоч усе змінити — Мали б сенс далекі сни... Дай Бог іще тебе зустріти І бути поруч без війни!..
23
5
355
Дивитись у небо
Я хочу дивитись у небо, Я хочу дивитись і знати: Сьогодні ховатись не треба, Ніколи не треба ховатись. Я хочу дивитись у небо І його не чекати падіння — Нам більше нічого не треба, Тільки життя наших рідних. І хочу я слухать пташок, Але знову завиє сирена, Війну зупинив би хоч Бог — Нам більше нічого не треба. Лише погасло би полум'я, Лише припинились би вибухи — Як хочу дивитись у небо я І в небі розтанути мирному.
22
6
284
П'ятнадцять метрів
Зимова ніч, і небосхил зелений, Душа тремтить, і тане сніг... Сьогодні день, скажи, скажений? Невже ми досі уві сні? Три роки... Ще і досі осінь? Я знов блукаю у пітьмі, Тебе знайти ж бо я не в змозі — П'ятнадцять метрів до землі. Між нами хвилі, навіть зорі, Між нами синє забуття... Я за тобою кинусь в море — Між нами вічність та життя... Я знаю, є кохання справжнє — Його притулок між світами, Ми далекі?.. Ні... Та майже Зрослися сльози із літами... То тихий сон, зелена вічність — І вірш між пальців завмира... Я знаю, ти чекаєш, ніжність, І засинаю близь вікна... П'ятнадцять метрів — шлях до тебе... І птах поранений зі скелі — В житті такому є потреба? П'ятнадцять метрів над землею...
37
3
621
Воєнна любов
Я сумую... Не знаю, чи можна, Не знаю, чи маю я право... Скажіть, що залишилось трошки, Скажіть, що чекаю не марно... Я сумую... Між полум'ям ночі, Як сумують у серці руїн... Бережу я лиш подумки очі,  Які пам'ятаю іще до війни... Я сумую... Як місяць без сонця,  Як улітку сумують сади...  Здригаюсь вночі, як віконце,  Під пісню ворожих гвинтів...  Я сумую... Страшно зізнатись...  У підвалі листи Вам пишу...  Набридло боятись, ховатись,  Та Бога за Вас лиш прошу...  Сумую... Це буде моя таємниця,  Що ковдрою Вас укриє зі строф,  Як очі... Як губи, неначе суниця,  І ця божевільна воєнна любов…
23
3
332
Не тільки сонце
У житті, на жаль, не тільки сонце - І дощ малює нам думки, І краплі болю на долоньці Розбивають вщент рядки... Буває, серце крижаніє, Коли тримає душу цвях, Та все одно потрібно жити, Як той воскреслий диво-птах! І хоч веселка зустрічається, Вона без горя нам бліда, Бо щастя повністю торкається, Кого торкнулася й біда... І ось скажу тобі що, друже! Парасольку поруч ти тримай: Її відкрий і по калюжах, Коли дощі заллють твій гай!
44
6
625
Звичка
Я звикла. Програла. Все марно. Хіба пам'ять моя - то любов? Ти спогад, видіння, примара, Попіл, страждання думок... «Тебе ж не було і немає! - Завчила напам'ять слова, - Як можу тебе пам'ятати? Твоє існування - брехня!» Я звикла до сліз і до болю, І війни, що мене зруйнувала, Та як же збрехати і Богу, Що ніколи тебе не кохала? Навіть звикла я до бажання Напитись, заснути, померти... І до жалю свого, і благання Врятувати і мертвих від смерті... Бо все ж я людина і я минаю, Ідучи по життю, ті роки, Що геть летять... Я звикаю До всього та всюди, чи ні? І хоч звикла, тебе що немає, Хоч і ти не існуєш тепер, Я серцем усе пам'ятаю І не вправі забути тебе!
35
2
653
Не хочу про минуле
Ні! Стривай! Не хочу про минуле, Пігулкой що розтануло в мені... Так, можливо, час когось лікує — Мій час же серце крає уві сні... Не малюй же спогади, уяво, І не торкайся сумом моїх вій! Не лікує — час мене вбиває: Одна із сотен звичних алергій... Ні! Не треба більше про минуле — І без того воно мені болить... Промайне, казали... Промайнуло? Та затягнулось послане на мить... Буває, що сама я привид, Буває так: я привидів ловлю... Я пам'ятаю досі чийсь там вислів, Не важить зовсім що моє «люблю». Як так вийшло, що шторми всі світу Зібрав в одному місці й серці час? А моїм минулим пахнуть квіти — Давай його не буде поміж нас?
29
8
387
La femme que j'aime beaucoup
Je suis malade. Ce n'est pas drôle. Je ne sais pas aussi, pourquoi... Elle a des yeux dont je suis folle... Je suis triste sans elle parfois... J'aime la façon dont elle marche, J'aime la manière dont elle parle! Je déteste samedi et dimanche, Je déteste l'été et décembre... Sa respiration est plus tendre, Ses paroles sont plus pures... Mon sentiment - c'est cendre, La confidence est l'amour. Elle a des yeux dont je suis folle, Ils sont partout, partout, partout! Je la vois encore et je vole! La femme que j'aime beaucoup...
24
12
530
Ти вабиш мене
Ти вабиш мене Чарівними очами І палаєш вогнем У серці ночами. Ти вабиш мене, Говориш так смішно, Ніч з болем мине, Бо знаю: це грішно. Знов граєш зі мною; Ну нащо приходиш Уві снах насолоди? Зі мною що робиш? Ти вабиш мене Таємничим коханням, Як зірка впаде, Почуєш бажання... Хочу усмішку ніжну Бачить за межами сну, Хоч знаю, що грішно, Та кажу: "Люблю..."
32
22
641
Сирена
Залишилась мить — завиє сирена, А бомби у небі — неначе зірки, Моя кров закипає у венах — Взуваю знов я вночі чобітки... Одягуюся тепло, недбало і швидко, Вибігаю із хати, біжу в укриття — Буду виходить — сонце вже зійде, Якщо буде сонце і буде життя... Паром холодним пальці застиглі Намагаюсь хоч якось зігріти, А вибухи ночі — пурпýрові хвилі — І знову чекати останньої миті... Всі сплять, а наші підірвані ночі, Хоч і ми переможем війну — Сиджу у підвалі і згадую очі, У які ще, дасть Бог, зазирну... ________________________________ Із старого, проте і досі, на жаль, актуального. Бережіть себе! Вірте в ЗСУ! І прибуде з нами ППО🙏
21
3
437
Я так втомилась від людей...
Я так втомилась від людей, Від їх життів, їх бід, бажань, Я так втомилась від ночей, Від їх збережених страждань... Я так втомилась від війни, Я так втомилася втрачати, Я знов пишу свої пісні, Щоби болем покричати... Я так втомилась від людей, Від їх ідей, погроз і війн — Ти заховай мене будь-де: Серед думок своїх і мрій. Заховай мене у серці І бережи мене у снах! Не кажи, що все минеться, Але тримай, тримай в руках! Зніми із мене роги й німб — Я притулюся до грудей І на мовчання відповім: Я так втомилась від людей... ________________________ ✨Озвучка від @SandraMey: https://youtu.be/nf-R3aoVdqU ✨
26
7
420
Не людину, а спогад
І знову не втримають крила, І знову не бачиш ти Бога... Ти закохана не у людину — Ти у власний закохана спогад... І знову не слухаєш серце І лягаєш вночі у труну, Твої очі усипані перцем – Ти закохана лиш у пітьму... Ти глузду не маєш, оказія – До минулого кожен твій крок, Бо закохана лиш у фантазію, У попіл вишневих думок... Твої почуття – це туман, Серця дитячого слабкість, Але ти вже давно не сама: Не варто розмінювать щастя! Ти маєш родину, дитину – Ласкавий пронизливий погляд... Ти чуєш мене? Не людину Кохаєш тепер ти, а спогад!
26
4
406
В жодному разі
Ти по світу крокуєш охайно, Хоч і сувора, все ж таки мила... Ні, я в жодному разі тебе не кохаю - Для серця не вистачить сили... Не зважай, що блакитною тінню За тобою мій привид усюди Поспішає, переслідує й нині - Він вкриє собою від бруду... Не зважай, що губи тремтячі Шепочуть твоє і досі ім'я І вірші плаксиві, немов би дитячі, Ллються про тебе, як пісня сумна... Не зважай, що мені все одно На життя і щоденні дилеми, Що забути не можу вікно, Де вперше твій погляд став медом... Коридори холодні. Крокуєш охайно. Ти відьма, ти пані вельможна! Ні, я в жодному разі тебе не кохаю - На жаль, любити не можна...
25
3
675
Саме такою...
Люблю тебе саме такою, У бурхливіший втомлену день, Коли ти легкою ходою Розчиняєшся серед людей... Тоді, коли кличеш з собою І смієшся на зло ворогам, Люблю тебе трішечки злою І ніколи тебе не віддам!.. Коли все на кшталт "усе бісить", А підлеглі летять по кутках, І навіть лякаються біси, Все одно у своїх ти ногах У мить, яка зветься гіркою, Побачиш подібність примари, Кохає що саме такою Тебе у напружений ранок... Слабкою чи сильною дуже, І без посмішки хоч, і без сил, Твою розквітаючу душу Віднесу до небесних світил... Люблю тебе саме такою, Теплу чи крижану, наче лід, Коли ти лишаєш самою Онімівши дивитись услід...
24
6
391
Подих вічності
На вулиці, як і в середині, вихор... Божевілля... Благаю, прокинься! Та й очами блакитно-сумними У вічність лише не дивися!.. Я благаю тебе, моя доле, Розвій отруйний цей дим... Та марно я кричу вкотре: «Благаю, тільки не йди!» Застиглі намертво пальці І серце таке ж крижане Обійму востаннє вже вранці — Невже нас біда не мине? Хіба тільки що зможуть Солоні сльози, мов море, Повернути в тіло це душу... Ні! У тім і все горе... Намертво вражена в серце Стріла трагедій та бід, Напевно, вона повернéться - Став в'язницею світ... Здається, наче все сниться, А вічності подих — вітри Стогнуть зі мною: прокинься! Благаю, тільки не йди!
47
3
803
Листи
Скільки днів не бачились з Вами? Чи доходять до Вас ті листи? Як хочу прокинутись зранку І до Вас під вогнями втекти... Листи всі похмурі й банальні: «Сподіваюсь, Ви також живі...» Я сховаюся знов у підвалі, Та чи взмозі сховатися Ви? Я молюся за Вас, я забула, Що стежини між нами в крові, Я пишу Вам у ранок похмурий: «Сподіваюсь, Ви також живі...» Всі листи улітають птахами, Свої сльози ховаю вночі, Як і всі, я війну проклинаю, Завмираючи біля свічі... Сниться мир. І Ви. І по колу... І себе не впізнати в журбі — Про це — і ні Вам, і нікому... Дайте знати лише, що живі...
28
11
431
Посивілий чоловік
Чоловік посивілий і, мабуть, скажений Зустрівся якось мені на дорозі. «Ми не знайомі - годі дивитись на мене!» «Пані! Ви зараз впізнати не в змозі...» Здається, зустрілись ми вранці - Листопад панував лиш стужений, А той чоловік простягнув свої пальці І торкнувся застиглих легенів... І змусив серце здригнутись Від кашлю, від сліз і від болю - І далі ділити безбожник цей рушить Світ на щасливих і хворих... «Дихати важко...» - «А може, застуда?» Та ні! Я ж його пам'ятаю обличчя!.. Тисячі, мільйони - хворіють люди... Ну що ти коїш, тінь-чоловіче?! «Дихай лише!» - молитва народів. І побачить проміння би сонячне!.. Згинь, чоловіче! Годі вже! Годі! «Дихай лише!» - а дихати боляче... А він дивився на нас і сміявся - Охоплюють пальці його тисячі Легень і душ хворо-нещасних!.. Люди! Ми винні в усьому самі...
36
13
627
Коли закінчиться війна
Коли закінчиться війна І небо вкриє рідний прапор, Я буду пішки йти сама  У світ надій сонливо-марних...  В той день, напевно, буде тепло, Привітним стане небосхил — Я буду мовчки йти до тебе — У місце, де набуду сил... Тебе зустріну серед міста — Навряд чи зможу закричати...  Крок до тебе — стисну міцно,  Щоб про все крізь плач мовчати...  Воп'юсь в плече і гляну в очі,  Забути щоб на мить війну,  Заплачу мовчки, щоби ночі Без тебе всі пішли в пітьму...  Так буде вечір, ніч і ранок — З'єднала нас навік весна: Дві людини. Небо. Прапор. І світ, що знищила війна... _________________ Весна 2022 р.
18
2
367
Таке кохання - це боляче!
І хоч завжди готова до бою, І ненавидять друзі та родичі, Не хотіла я бути такою: Моє кохання - це ж боляче!.. Це сльози вночі, страждання, Це море зневаг та образ... Якщо за ту є любов покарання, Покорай мене, Боже, за нас... Мабуть, янгол мій на плечі, Що не чорт, зовсім він забува, І тепер приходить вночі Уві снах найніжніших вона... Якщо є тут місце моєї провини, Покорай скоріше, наш Отче, Я втомилась знущання терпіти - Кохання таке - це ж боляче... Це рими прекрасних сонетів, Це мить найщиріших обійм!.. Сторінки соромливих секретів, Вороги, розставання та біль... І люблю хоч її божевільно, Та бути такою не хочеться! Ми разóм полонені та вільні: Кохання до неї - це боляче!..
39
8
726
Подолані страхи
Мої подолані страхи, Немов метелики вогненні, Немов вітри, немов птахи, Жагою серця полонені. Вони ліричними рядками Мої наповнюють легені – Я здіймаюсь над горами, Я танцюю просто неба. Мої подолані страхи Дарують силу тілу, крила, І відходять у віки Спочивати до світила. Я гірську долаю путь, Ловлю долонями тумани, Вітри гірські про се ревуть: Літо в серці не зів'яне!
30
2
475
А я не знала...
А я не знала, що так боляче любити, Що так сильно можна покохати, Що запитаю я: чи варто жити, Що зможу я колись собі збрехати... А я не знала, якою мить буває довгою, Що для нас насправді значить час, Що піду колись чужою я дорогою, Як впливає сильно світ на нас... Що перестану бути вільною, Повірю в бога і скажу "Амінь", Я не знала, що можу бути сильною, Що витру сльози, поховавши біль... А я не знала, що ми з тобою різні, Що без тебе пеклом стануть ночі, Що колись вже стане пізно В зірках шукати твої очі... А я не знала, що можу я любити, А я не знала, як б'є любов серця, Що без тебе зовсім важко жити, Що лише твоєю буду до кінця!
24
3
574
А можна після перемоги...
Смерть знов очікує за рогом І рукою тягне у пітьму — А можна після перемоги Вас легенько зовсім обійму? І думками впавши у траву, На мить дистанцію порушу, Ну, якщо, звичайно, доживу — Хоча тепер дожити мушу... А можна після перемоги Вам розповім про наболіле І вздовж розбитої дороги Я посаджу для вас калину? І сном прийду десь серед ночі, Де мене затягнете у вир... А зараз що? Дивлюся в очі, У війну в яких панує мир...
20
8
407
Я ніколи не зраджу...
Я ніколи не зраджу слово, Бо це моя сила і зброя! Я ніколи не зраджу мову, З якою споріднені кров'ю! Я не можу зрадити батька: Він і матір - святиня моя! Бог не дав мені брата, В серці - молодша сестра! Я ніколи не зраджу книги, Де безліч літер - зірки! Я не зраджу вірші з криги, Де розчинялись думки! Я ніколи не зраджу серце Та вірні свої почуття - Людину, що дзвінко сміється!.. Я ніколи не зраджу життя! Я не зраджу ніщо і нікого! І марно інші регочуть! Я ненавиджу бути слабкою, А сильні зрадить не можуть!
30
3
605
Пахне осінню
А на вулиці пахне вже осінню, І дням похмурим немає кінця; І серед листя п'янкого морозами Розбухають нещасні серця... А на вулиці пахне дощами - Це сльози минулих вже днів, А душі танцюють пачаллю, І жадають серця знов обійм... А на вулиці пахне книжками - Загорнусь в тисячі я рядків, А осінь застигла між нами, Тонучи в сновидіннях сумних... Ненавидить, мабуть, нас осінь - Мов війна ця, руйнує серця; А ти сльози збери на волоссі І зі мною крокуй до кінця!
42
4
796
Україна буде завжди!
Моя країна буде завжди — Не здолають нас кати, Моїй країні зараз тяжко — Мою країну б'ють "брати". Моє вогнем палає небо, Моя земля залита кров'ю — Нам усім "братів" не треба, Не потрібна ваша мова!  Цар жене своїх холопів — Їх помножимо на нуль!  Скільки наших файних хлопів Від ворожих гине куль... Ви на наші землі стільки Задивлялись поколінь, Що насправді і не дивно — Увірвались в день один... Ні, не вдень, а серед ночі, Поки діти мирно спали, Ви нахабно — милий отче! — Наносили нам удари... Та не вдався план царька — Україну взяти складно, А тому орда тіка — Надавали ми їм знатно! Гей, москалику вонючий!  Геть із нашої землі!  За Маріуполь і за Бучу Відповісиш ти на суді!  Так! Україна буде завжди! Буде наш усюди гімн! Наша мова є найкраща!  Ми повстанемо з руїн!  Спалим ваш ми "триколор": Прапор наш — це поле й небо!  Як сміття вас — за кордон: Нам "братів" таких не треба! Весна 2022 р.
24
8
430
Catherine, sans toi...
Je peux dire, que j'adore l'automne, Mais je déteste chaque jour sans toi, Et je suis en mauvaise humeur, Et tu sais toujours, pourquoi... Je peux dire, que j'adore la lune, Mais je pleure, je pleure chaque nuit, Je déteste, je déteste chaque minute, Quand je suis sans toi, Catherine... Je peux dire, que j'adore mes amis, Mais ils n'existent pas pour moi, Ils ne jouent pas le rôle dans la vie, Je n'ai pas d'amis et je suis sans toi... Je peux dire, que je suis heureuse - Tu sais, que c'est vrais parfois, Parce que tu es mon amour et ma rose; Je déteste notre monde sans toi...
42
34
910
Що небо впаде...
Здається, що завтра небо впаде, Здається, що завтра не буде, Що буде палати країна вогнем І здригатись від жаху і лютті. Здається, що більше не буде весни, Що ти не подивишся в небо — Не може, напевно, і світ без війни, Кому це, мій янголе, треба? Здається, що завтра стежками Поллється і наша, і ворога кров — Світ залишає криваві знов плями, Цей світ божеволіє знов. За вікном же гудуть вертольоти, Над головою вже майже війна — Здається, сьогодні є справи, турботи, А завтра, можливо, є тільки вона... Знаєш, із тих я, за край хто помре, І хоч смілива, я — віриш? — боюся: Сьогодні здалося, що небо впаде — Я благаю, мій світе, вгамуйся!
31
4
456
Біоритми
Дві паралельні дороги. Дві площини — один світ. І ось ми зустрілися знову. Однаковий наш біоритм. Два шляхи — різні долі. Два паралельних життя. Вони перетнуться? Ніколи. Таємниця — мої почуття. І ось ми крокуємо... Поруч. Путь? Одна. Напрямки різні... Казка зі мною... Праворуч. Але голос... Голос — це пісня? То мрія!.. Чи сон?.. Божеволію! Полон це фантазій та рим. Зустріч — збіг це... Чи доля? Однаковий наш біоритм?..
28
4
606
Сумна реальність
Тривога. Сирена. Теракт. Сумна та звична реальність. О! Відбій тривоги — антракт. Сирена знов — прокидайтесь! Раз. Два. Три. Авіація. Ракети до міста летять. Дзвони знов — радіація? І... Вибух. Чотири. І... П'ять. Всі в укриття! Небезпека! Прильоти таки? ППО? Тут серед осені — спека. Тут миру немає давно. Наступ. Контрнаступ. По колу. Повернемо кожне село! Всі повернуться додому Ворожій навалі на зло!
24
12
523
Торнадо
Вогонь обпалює кістки і душу, А я з небес викликаю торнадо, Нехай здіймається пил. На сушу! Закликаю весь світ воювати! Я спалюю хати і жалість, і сіль, Я борюся зі смертю, та марно! Накликаю розруху, вкладаю свій біль: Хай знищить кістляву торнадо! Я сумую - всі штóрми на морі Сьогодні зійдуть з берегів! В ураган я вкладаю все горе, Весь біль, що у грудях запрів! Так, божевільна - я кличу торнадо, І чорна вдарить по ребрах рука - Повертались до дому солдати, А тебе все у хаті нема... Я сумую! Ти чуєш? Співаю Голосами цунамі і диких вітрів, Що людство безбожно вбивають І пір'я дарують для крил. Я сумую! Кричу і вбиваю - Хай ллється з ножа мого кров! Я вовком у лісі до неба волаю І готую для втечі пором... Срібло зірок і золото болю Вщент розбиває торнадо... Я співаю. Ти чуєш? Я йду за тобою, Пригортаю до серця гітару... Дивися! Це кров - її океани! Я стала торнадо і болем лечу! Я знищу цей світ і кістляву!.. Та чому ж я стою і мовчу?.. Як божевільна, мовчу...
34
3
512
Обожнюю
Обожнюю, розмальовуючи сірим кольором Силуети інших і вже неважливих людей. Знесилена. Хвора. Я втомлена Коханням, хворобою - і ще один день! Обожнюю! До скрипу, до божевілля Шукаю щоночі тебе у відірваних снах!.. Як пташка у клітці, самотня й невільна... Обожнюю! І бачу в'язницю в зелених очах... Обожнюю! І гнів твій, і навіть мовчання Тепер мені найрідніші за всіх... Обожнюю! Терплячи війну і страждання, Танучи у темряві, немов уві сні... Обожнюю! Ні, я тебе не кохаю! Я скаженію, мов вітер, мов звір!.. Тобі мій уклін. Я палаю, жадаю! Обожнюю! До болю! Душа? Вона у вогні... Обожнюю! До диму в пустелях і зливи Серед начебто сонячних днів!.. А якщо і кохаю? Без надії, без віри... Але... Кожним дотиком і помахом крил!
30
11
643
Дивовижна
Ти не шалена — весела, А небо над нами — не стеля, Ми не чорти — ми сильні, Не відчайдушні, а вільні! В очах — не вогонь, а полум'я, І співаємо різними мовами, Обережні, але не сполохані, Не божевільні — закохані! Найкращі, але не безгрішні, І наші розмови — то вірші, Ти небезпечна — не нýдна, Не надто серйозна, а мудра! Не байдужі до світу — щасливі, Імпульсивні, але справедливі, Ти майбутнє, але не колишнє, Не дивна — ти дивовижна!
27
4
653
Воля
Бриньчить душа в обіймах ночі, І місяць волі позбавля, І позбавляють глузду очі — Вона, як пташка, проліта... У самоті стою близь моря — Хто волю серцю поверне? Та хіба потрібна воля Цим палким отруйним днем? Та хіба потрібні крила Тому, хто ходить по землі? Я не пташка — я людина, Полонена і в крові... Зупиняє час — крокує, Пливе, немов би по воді, У небі сивому — полюю І завмираю — я в біді! Вона і є мої години, У небі справжнє є життя! «Поету воля не потрібна» — Скажу й за нею — в забуття... _________________________________ Входить до книги 🍒«Вишневий відблиск місяця»🍒 — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya
31
6
558
La vie de la grenouille
J'écris les mots soigneusement, Ce sera le poème, mais puis, Je ne suis pas triste maintenant- Je suis bourrée encore. Je déteste ma vie! Mal à la cœur. Les sentiments grouillent Dans ma poitrine nue et brûlée. Je ne suis pas la fille. Je suis la grenouille Avec le destin assez affligé. Je me noie, je suis presque morte, Je suis au fond de mes peines. Il n'y a personne sur le bord, Le sang a gelé dans les veines. Peut-être je suis la grenouille, Les gens ne m'aiment pas aussi, Je peut dire seulement "Bul-bul", Comme "Au revoir" pour vous. Voici...
29
16
594
Весняне марево
Вона ввижається усюди — Світлоокий слід сумний, Мерехтять навколо люди, Як метелик у пітьмі... Душать звуки, душать квіти, Ворогиня нам — весна, Мéне страчено у світі — Лунає вíтрами Вона. Моє марево весняне Розчинилось в кислоті... Вона ввижалася — так гарно! І хвилини ці святі!
39
3
538
24.08.22
Моя маленька, незламна країно, Твого болю не варта будь-яка гра — Тебе не знищать безжалісні війни І не висушить ворог води Дніпра. Твоє серце б'ється у наших серцях, Ти вічна і переможеш всі битви, Ми плачем з тобою в роках, місяцях,  За тебе лише всі наші молитви. Думали, можуть із тебе сміятись, Що більше за тебе полюбимо їх,  І залишились у полі валятись: Таки над священним сміятися — гріх. Моя велична, незламна Вкраїно, Нехай відіб'ють скоріш всі тривоги!  Перед тобою стою на колінах — Вірю, що далі — самі перемоги. 
21
6
475
Мовчи!
Мовчи! - це пам'ятай, як молитву, І янгол хай знає твій на плечі: Куди не вела би долі стежина, Вуста зімкни, хоч плач, та мовчи! Мовчи про бажання, цілі та мрії, Про щастя і горе, та почуття!.. Ніхто не повинен знати, повір ти, Про внутрішнє це загадкове життя! Ні, не кричи! Благаю! Не можна! Що серце несе, то тільки твоє! Кажеш, ніхто так не допоможе? Ні, в спину ніхто не штовхне! Не матимуть марної люди надії, І таємниця віднині - думки світи, І ніхто не зламає із зорями крила - Ти вільно і мовчки до щастя лети! Друже, мовчання - це не в'язниця, Бо слова - то твої кандали, Посміхайся іншим і не журися, Бо чують, мов звіри, слабкість вони! Я вірю в тебе: ти сильний і мудрий, І я закликаю тебе пам'ятати: Мовчання - це розум, сила та успіх, Хоч легше, звісно, кричати!..
43
5
849
Студентка
Не бува неважливих предметів, Не бува неважливих наук! А група веселих студентів Серця чує лиш стук... Душа виходить із гаслом: «Позаду, позаду печаль!» – Нехай же ніколи не згасне Вогник стремління в очах! Чекає попереду Всесвіт, Готує душа монолог... Клянуся носити із честю Майбутнє звання: педагог!
30
7
534
Поранений звір
Серед порожнечі густої, мертвими коридорами, Поспішає, летить аж, як завжди, стрілою вона, А крокує так граціозно, немов поміж зорями, Усмішки ніжні й глузливі мина... Вона несеться пораненим звіром, Палає у серці тім втома... Чи біль... А хтось відчуває: поспішає їм вирок, А я тихо благаю: заспокойся, не йди!.. Напружено тіло. Палають зеленню очі. Руки... Трусяться губи сумні... Я не сплю через неї щоночі І мрію лише... Так, допомогти... Ніжна душа її - пташка безкрила... Хто ж це, голубко рідненька, Поранив жорстоко, вдарив щосили? Захистити б цю владно-маленьку... Нехай мої руки, нарешті, злікують Від ран глибоких... І втоми! І ввечері ніженьки білі крокують Нехай по світу спокійно додому!
44
12
708
Своєю дорогою
Вона просила йти мене дорогою своєю, Вона благала місяцем і сонцем не любить... Та хіба ж я винна, що душею юною всією До неї рвуся, немов скажена, кожну мить... Вона зі мною, чесно, була завжди люб'язна, Та хто ж це звіра в серці розбудив? Я хочу бачити лише, нічого більшого... Будь ласка! Дозвольте написати хоч один, один ще твір! В очах - гроза, а в серці - полум'я та крига, Вона просила йти мене дорогою своєю... Чого ж хотіла ти? Ти й у всьому винна! Боже! Жінку покохала! Та я не дихаю без неї... Я не рухаюсь без неї... І люблю сором'язливо: Її очі сірі з зеленцею - то мій кисень для легенів... Я обійму її, хоч подумки, так ніжно і щосили, І віднині, як заворожена, йду лише дорогою своєю...
29
3
546
Aimer sans Internet
Я так хочу чути твій голос, Без хвилиних аудіо в "діректі". І хочу бачити... Поза межами "сторіз". Не вір: кохання нема в інтернеті! Відчувай мене поруч з собою, Вдихай мене серцем усім, Коли ніжно-легкою ходою Повз пробіжу і розтану, мов дим. Не шукай в улюблених смайлах Мій настрій, мої почуття! І повір, не покажеш у слайдах Всіх фарб мирського життя! А я хочу торкатись... Руками... Ти також мене обійми... Ти все зрозумієш... З роками... В реальності тільки люби! А я хочу чути твій голос... Вгамуй жагу цю нестерпну... Облиш ті "Скайпи" та "сторіз" - Я ж люблю тебе... Без інтернету...
27
5
606
Згадка про тебе
І знову глибокі, мов небо, Усюди бачу я очі, І знов у темряві ночі Той сон - згадка про тебе. І казати нічого не треба, І вранці сама не своя, І знов у серці війна, Сон - згадка про тебе. І знову вогнем я палаю, І несміливі мої почуття Руйнують звичайне життя, Бо знову про тебе згадаю... І цю твою усмішку ніжну, Твої очі і лагідні руки Ніколи я не забуду: Згадка про тебе - це звичай. В душі - то хмари, то квіти, І мене не лякає вже вітер, Бо знаю точно, бо вірю, Що скоро зможу зустріти... І казати нічого не треба: Не бачиш заплакані очі, І знов у темряві ночі Той сон - згадка про тебе.
29
9
777
Усе мине! Tutto passerà!
Незважаючи на дощ і серця жаль, На вірші плаксиві - страждання пера, Збери свої сльози - солоний кришталь: Усе мине! Tutto passerà! Tutto passerà! Мій янголе ніжний! Tutto passerà! Ти чуєш? Не плач! І вірус мине зарубіжний - Сьогодні запевнював грач... Tutto passerà! І війна нескінченна - Богом забута диявольська гра, І зоря настане священна - Tutto passerà! Tutto passerà! Я благаю, мій світе, прокинься! Вже час! Скінчися, кривава пора! А тобі через сум співатиму пісню: Усе мине! Tutto passerà! __________________________ Tutto passerà (італ. - тутто пасерá) - усе мине.
35
5
664
Нещасно-щасливі
Які ж ми нещасно-щасливі, І навіть сльози - солодко-гіркі... Та душа хоч розтанула в прірві, Не здолає ні смерть, ні роки! І посмішку милу надмірного щастя Не спортить нізащо цей сум! Ти бачиш дерева осінньо-квітчасті, Ты чуєш їх пісню і подих їх дум? Ти чуєш? Тоді посміхайся! І нехай злощасна ця ніч Подарує трошечки щастя, Якщо зараз читаєш цей вірш! Які ж ми нещасно-щасливі? Ми ж справжні і навіть живі!.. Досить бути безкрилою тінню! Щастя немає? Знайди!
25
6
476
Обіцяй мені дихати!
Обіцяй мені дихати... Завжди! Коли кисень у грудях змішують з пилом, А серце нещасне із сажі Знебарвлює омріяні крила... Обіцяй мені дихати... Сонце Нехай поглинає небо криваве, А пар застиглий, що на віконці, Приховує світло, а тіні вбивають... Обіцяй мені дихати... Завжди! Коли ребра від болю тремтять, Сльози печуть ці, і майже Стукає серце твоє коло п'ят... Обіцяй мені дихати... Важко Нехай крокувати життям... Благаю! Дихай лиш... Завжди! І не поспішай в забуття!
32
3
628
Нехай лікують сни!
А нехай нас всіх лікують сни: Від злих хвороб і від печалей! Нехай від бід і від війни Оживають всі ночами! Лікують сни нехай і крила, Вони ж бо змерзли в холоднечу, І ночі світло біле-біле Знищить в серці порожнечу! Нехай забудуться кошмари: І ночі жах, і денний сум. Нехай ті сни розвіють хмари, Осяють сонцем подих дум! Нехай життя відновлять сни! Без ліків. Так, я вірю: вдасться! Благаю вірити й мені: Я вам бажаю, люди, щастя!
32
2
575
Більше нічого не треба!
Ні, зірок не хочеться з неба, Бо янгол мій на землі, Бо разом завжди уві сні, Бо очі сяють коханні ясні, А більше нічого не треба! Ні, хоч ниє серце поета, Я щасливіша за всіх, Бо знаю, кохати - не гріх, Бо чую ласкавий твій сміх, А більше нічого не треба! Хоч щось давить у ребра, Я вже поховала свій біль, Морських не чуючи хвиль, Вганяє посмішка в хміль, А більше нічого не треба! За вікном стогнуть дерева, І знов навіває сум вітер, Але поруч ти - знаю і вірю, І тримаєш у грішному світі, А більше нічого не треба! І немає вже точно потреби У неба смерті просити, Бо знову хочеться жити, Бо можу з тобою злетіти, А більше нічого не треба!
28
6
648
Фотокартка - спогад біди
Ковтаючи сльози біди У темряві ще одній ночі, В блідій трясеться руці Фотокартка — зоряні очі... Фотокартка — руки застиглі, Відходить посмішка де у віки — На жаль, колись ми не встигли Від нещасть з тобою втекти. Пожовкла тепер фотокартка, Та зігріває мене лиш вона, Хоч руйнує, як на світанку Руйнувала столицю війна. Фотокартка — ще живі пальці Обпалюють спогадом душу... Ну нащо як в ніч, так і вранці Пам'ятати пекло це мушу? Пекло, що Раєм здавалось, Де ми щасливі, де ми сумні... Фотокартка лише залишалась Спогадом вічним біди... І більше, а більше нічого, Крім фото і сліз, сновидінь — Звідки не вкрасти нікого, А ти примара, тож згинь!
42
6
658
Світ рожевого кольору
Знаєш, а якщо б і насправді Рожеві мав світ кольори, І гукав би тебе на світанку Годинник в рожеві шляхи... І варила б рожеву ти каву, І полонили б рожеві думки, І саме такими б очами Дивилась в обличчя мені... І навіть війну, що на сході, Вважали би миром усі, І прапор, мов небо і сонце, Рожевих тепер кольорів! І коли би чужими ночами Моя рожева лилася би кров, Ти солодко-пустими очами Поховала б реальну любов... Все би здавалось прекрасним: Рожевий - це мрія, добро... Так нам ніколи не вдасться Подолати справжнісіньке зло! Світ має багато відтінків, І є колір окремий - це ми, Є колір країни, родини, будинку, А рожевий малює хай сни!
34
8
570
Полон солодких думок
У полоні солодких думок І віршів, що наче з ванілі, Тону я, роблячи крок До хмар, ніжно що білі. У полоні надмірного щастя Відчуваю я рідне плече, Лечу і не можу я впасти, Бо хтось на крилах несе. У полоні солодкого сну, Мільйонів прекрасних видінь, Я, немов в океані, тону І за вами ходжу, наче тінь. У полоні закоханих мрій, На жаль, я знов забуваю, Що Ваша посмішка - хміль, Жага, що мене поглинає. У полоні марних надій Кохаю і навіть ревную, У грудях знову цей біль: Я знову за вами сумую. _______________________________ 🍒 Входить до книги авторки «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya
35
2
621
Не лікуй мене, якщо хворію...
Не лікуй мене, якщо хворію, Не буди мене, якщо я сплю, Знай: тебе лиш й Україну У цьому Всесвіті люблю... Нехай не вірять незнайомці, Нехай готують катування,  Нехай вночі згасає сонце, Подвійним я живу коханням... Ми можем бути всі далеко, Але від цього не втекти: Моє серце — де лелеки, Де зіркам співаєш ти... А сталось так, бо ви єдині, Бо ми усі одне життя, Птах не любить небо синє, Як вас обох кохаю я... Можливо, це й моя провина,  Та Бога все ж таки молю За тебе й неньку Україну — Окремий Всесвіт, що люблю...
22
17
422
Маленький привид з вишневим серцем
Твій привид маленький іскристо сміється, Ховає свій сум у вишневу усмíшку І завжди прямує орбітою пішки — Маленький володар великого серця... Він міг би собою лякать перехожих І коханих міняти, неначе маньяк, Але наче маленький вишневий черв'як, Зжирає себе же заради дорожчих... Твій привид палає вогнями із вишні, Сміється, як шут, як дитина, радіє, Чека, як собака, і мріє, і мріє, Ховаючи сльози в разгублені вірші...
26
5
394
Заберіть з мого серця цей біль!
Заберіть з мого серця цей біль! Крижаніють очі, відмовили руки, Не відчуваю тепер власних крил - Заберіть хто-небудь ці муки! У сутінках знов, і спогади стерті, А я розіп'ята й прибита до скелі, І серце палає, жадаючи смерті, Та й завмирає навіки в пустелі. Заберіть хто-небудь цей біль! Він дере на шматки мою душу, Він найлютіший у всесвіті звір, Та я стерплю! Я маю! Я мушу! І знову руки чорні, руки криваві Тримають повітря, немов би каміння, Та це лише пастка - я марно благаю: Нікому немає у світі спасіння... А змій оточує муром вогненним, І до неба здіймається пил - Цей жаль людській нескінченний! Заберіть з мого серця цей біль! Заберіть з мого серця цей біль...
42
24
684