Звичка

Nadine Tikhonovitch

Я звикла. Програла. Все марно. Хіба пам'ять моя - то любов? Ти спогад, видіння, примара, Попіл, страждання думок... «Тебе ж не було і немає! - Завчила напам'ять слова, - Як можу тебе пам'ятати? Твоє існування - брехня!» Я звикла до сліз і до болю, І війни, що мене зруйнувала, Та як же збрехати і Богу, Що ніколи тебе не кохала? Навіть звикла я до бажання Напитись, заснути, померти... І до жалю свого, і благання Врятувати і мертвих від смерті... Бо все ж я людина і я минаю, Ідучи по життю, ті роки, Що геть летять... Я звикаю До всього та всюди, чи ні? І хоч звикла, тебе що немає, Хоч і ти не існуєш тепер, Я серцем усе пам'ятаю І не вправі забути тебе!

2020-08-10 23:26:59

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Меліса

кажуть, що в людей є надзвичайно погана звичка: пристосовуватися до будь-чого і будь-кого. дивно, що наш мозок так влаштований. і тут неможливо сказати добре це чи ні.

Відповісти

2020-08-11 04:52:11

Твоя Відьма

Пронизливо....

Відповісти

2020-08-11 09:23:49

Інші вірші поета

Воля Світ був завжди сповненим втрат... Як дивно Поранений звір

Інші поети

J. Allman

@jj_allman

Khokh..

@khloudm99

Anna Sparrows

@birdwithword

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

2370

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

5228