Звичка
Я звикла. Програла. Все марно.
Хіба пам'ять моя - то любов?
Ти спогад, видіння, примара,
Попіл, страждання думок...
«Тебе ж не було і немає! -
Завчила напам'ять слова,
- Як можу тебе пам'ятати?
Твоє існування - брехня!»
Я звикла до сліз і до болю,
І війни, що мене зруйнувала,
Та як же збрехати і Богу,
Що ніколи тебе не кохала?
Навіть звикла я до бажання
Напитись, заснути, померти...
І до жалю свого, і благання
Врятувати і мертвих від смерті...
Бо все ж я людина і я минаю,
Ідучи по життю, ті роки,
Що геть летять... Я звикаю
До всього та всюди, чи ні?
І хоч звикла, тебе що немає,
Хоч і ти не існуєш тепер,
Я серцем усе пам'ятаю
І не вправі забути тебе!
2020-08-10 23:26:59
35
2