Оксана Галицька
@sendmen_ka
І кричи — я жиииивииий
Вірші Всі
Месники
навчитись жити у темряві приймати виклики часу з гордістю ми покоління нав'язаних демонів закидане ярликами. з головою. з руками. повністю. ми хранителі власних Я, що не вписуються ні у рамки, ні у підрамники. ми напиваємось до забуття від життя ми – це підпільні Месники. для власних серединних світів. 09.04.2022
7
0
294
Без назви
Якщо бути зітканим з болю, то тільки таким Він видається тоді легким-легким Це дурне его, котре намагаюсь запхнути за пазуху й від чого болить мозок і голова, Та жива. Досі жива. Незважати на збиті коліна і синці, що з'явились знікуди. Пити лате в тридцятиградусну спеку, котре насправді не любиш, Розривати диханням груди, А думками слова. Але жива. Насправді жива. Коли їду в найглибших точках метро закладає вуха (це не правило, але все ж) Коли вилізаю по скелі, нервова система кричить "спокуха, ти не впадеш" Можливо на Кобилянській в Чернівцях я таки залишила ноги та повідбивала пальці. Усі ми трохи поганці, коли "не бачим" повідомлень годин сім. "Пробач, у мене телефон сів" Тиждень чи два тому, Чи кілька місяців Ми зустрічали весну під звуки вибухів. Хоча ні, не так. ВОНИ зустрічали весну. А в нас досі сніг. Він не тане на могилах тих усіх навіть в липневі 32. А я жива. Невже досі жива. 19.07.2022
4
0
288
Я була вбита в п'ятницю
Я була вбита в п'ятницю І в кілька п'ятниць потому. Тихо, обережно, не зазіхаючи на спокій та моральний стан инших Моя душа чорна, я залила її хною чи загустілим чорнилом. В понеділок і в кілька минулих понеділків. З повагою і повним відчуттям обов'язку. Я сідала писати вірші знаючи, що кимось вони вже написані. Вірші — написані Рими — розказані Музи — розібрані Але я писала, намагаючись тішити власне еґо, бо більше нічого не вміла. Тому якщо хтось колись їх знайде і читатиме на людних вулицях, лукавлячи про геніяльність, Скажіть, що писала я їх сама З чорнилом в душі і смертю по п'ятницях. 13.10.22
3
0
296