Вірші
Всі
Месники
навчитись жити у темряві
приймати виклики часу з гордістю
ми покоління нав'язаних демонів
закидане ярликами.
з головою. з руками.
повністю.
ми хранителі власних Я,
що не вписуються ні у рамки, ні у підрамники.
ми напиваємось до забуття від життя
ми – це підпільні Месники.
для власних серединних світів.
09.04.2022
7
0
289
Без назви
Якщо бути зітканим з болю, то тільки таким
Він видається тоді легким-легким
Це дурне его, котре намагаюсь запхнути за пазуху й від чого болить мозок і голова,
Та жива. Досі жива.
Незважати на збиті коліна і синці, що з'явились знікуди.
Пити лате в тридцятиградусну спеку, котре насправді не любиш,
Розривати диханням груди,
А думками слова.
Але жива. Насправді жива.
Коли їду в найглибших точках метро закладає вуха (це не правило, але все ж)
Коли вилізаю по скелі, нервова система кричить "спокуха, ти не впадеш"
Можливо
на Кобилянській в Чернівцях я таки залишила ноги та повідбивала пальці.
Усі ми трохи поганці,
коли "не бачим" повідомлень годин сім.
"Пробач, у мене телефон сів"
Тиждень чи два тому,
Чи кілька місяців
Ми зустрічали весну під звуки вибухів.
Хоча ні, не так. ВОНИ зустрічали весну.
А в нас досі сніг.
Він не тане на могилах тих усіх
навіть в липневі 32.
А я жива. Невже досі жива.
19.07.2022
4
0
284
Я була вбита в п'ятницю
Я була вбита в п'ятницю
І в кілька п'ятниць потому.
Тихо, обережно, не зазіхаючи на спокій та моральний стан инших
Моя душа чорна, я залила її хною чи загустілим чорнилом.
В понеділок і в кілька минулих понеділків.
З повагою і повним відчуттям обов'язку.
Я сідала писати вірші знаючи, що кимось вони вже написані.
Вірші — написані
Рими — розказані
Музи — розібрані
Але я писала, намагаючись тішити власне еґо, бо більше нічого не вміла.
Тому якщо хтось колись їх знайде і читатиме на людних вулицях, лукавлячи про геніяльність,
Скажіть, що писала я їх сама
З чорнилом в душі і смертю по п'ятницях.
13.10.22
3
0
292
