Без назви
Якщо бути зітканим з болю, то тільки таким
Він видається тоді легким-легким
Це дурне его, котре намагаюсь запхнути за пазуху й від чого болить мозок і голова,
Та жива. Досі жива.
Незважати на збиті коліна і синці, що з'явились знікуди.
Пити лате в тридцятиградусну спеку, котре насправді не любиш,
Розривати диханням груди,
А думками слова.
Але жива. Насправді жива.
Коли їду в найглибших точках метро закладає вуха (це не правило, але все ж)
Коли вилізаю по скелі, нервова система кричить "спокуха, ти не впадеш"
Можливо
на Кобилянській в Чернівцях я таки залишила ноги та повідбивала пальці.
Усі ми трохи поганці,
коли "не бачим" повідомлень годин сім.
"Пробач, у мене телефон сів"
Тиждень чи два тому,
Чи кілька місяців
Ми зустрічали весну під звуки вибухів.
Хоча ні, не так. ВОНИ зустрічали весну.
А в нас досі сніг.
Він не тане на могилах тих усіх
навіть в липневі 32.
А я жива. Невже досі жива.
19.07.2022
2022-10-21 21:01:57
4
0