Коротка історія одних ''лютнєвих'' стосунків
Це вже доволі стара історія, стара і мабуть не сильно особлива для більшості, хоча для мене вона була саме такою. Це було коротеньке побачення з малознайомою, але особливою для мене дівчиною. Ми сиділи в цьому ж кафе, на цьому ж місці… і перебуваючи тут, і тепер… я бачу її образ прямо перед собою. Бачу її милу посмішку, бачу як вона вдавано ображається і непідробно турбується про мене. Пригадую, як звичайні дотики рук та обійми набували такої інтимності, що при згадці перехоплювали подих… — Ти завжди все так романтизуєш? — з усмішкою запитав друг, та я його проігнорував. Відмахуючись від трішки набридливого приятеля, інсайтом в моїх думках пронеслися рядки одного старого вірша. А за вікном мів сніг, тихий та спокійний, Він холодом збивав думки, заморожував свідомість. Такий жаданий крок у порожнечу... Його блокують тихі, одинокі очі і так нестерпно заставляють жити. “Чому я це згадав? Точно.. тоді ж і мів сніг, це навіть кумедно і..”. — Я відтворюю ті події в своїй голові і це було чудово, але ще чомусь.. сумно? Думаю цей сум не пов'язаний з нею, просто мені, в цілому, було сумно. — Це просто припущення, але, чи не шукав ти в тих стосунках вирішення своїх проблем.. — Це не так, я не вимагав від неї нічого! Співрозмовник зробив ковток чаю щоб зволожити горло. — Може й так, та ти сподівався що тобі стане легше. — Але що тут поганого, на неї ж я не впливав? — Може й так… але в результаті це ж і стало причиною твого розриву з Лізою, чи не так? Раптом я неначе розрплющив очі. Ще один ковток чаю і я продовжив згадувати. — А далі… а далі… ми йдемо вечірнім, засніженим містом, довкола немає ні душі, лише ми та автомобілі. Здається тоді сильний снігопад позаганяв людей у свої нірки. Ми йшли неспішно та безтурботно вели розмови, але щось було не так. Наче на фоні нашого спілкування виднівся якийсь сумний, неприємний епізод. З ним, хвилини мовчання в діалозі хоча й не були незручними, але не були й позитивними. З ним не виходило сконцентруватися один на одному і час-від-часу в розмовах підіймалися дивні теми, такі що псують настрій. — Гаразд-гаразд, — ввірвався в мій монолог приятель, — як тоді ти себе взагалі почував? — Може це буде пафосно, але мій настрій можна описати рядками вірша, — легко розсміявся я. Я з втомою борюся щоденно, мене виснажують думки та образи безпечних днів (минулих вже давно). А я й надалі так бажаю утекти... — Якщо так, то можливо ти справді бажав закрити стосунками з нею свої потреби та проблеми. — Це просто вірш, не перебільшуй. — Ну гаразд, а чим скінчилося це побачення? — Чим скінчилося… здається я провів її додому, ми пообіймалися і я пішов в гуртожиток. А потім о п'ятій годині ранку вона написала мені, що не хоче продовжувати стосунки. Співрозмовник не знав що сказати. Здається, що я його заплутав. Я випив ще трохи чаю, він був просто нескінченним. — І все-таки, чому? — Вона сказала, що їй потрібен хтось кого можна використовувати як опору, а я такий ж як і вона, маю купу власних проблем. Друг допив свій чай, подумав і мовив: — Чудово! *** *** *** А за вікном мів сніг, тихий та спокійний, Він холодом збивав думки, заморожував свідомість. Такий жаданий крок у порожнечу... Його блокують тихі, одинокі очі і так нестерпно заставляють жити. Я з втомою борюся щоденно, мене виснажують думки та образи безпечних днів (минулих вже давно). А я й надалі так бажаю утекти... Я закриваю очі поступово — і більше відчаю не бачу, Я закриваю вуха, — і тиша знов наповнює свідомість. Я вириваю серце — я більше не живий. ... лиш тихий сніг спокійно падає на землю.
2023-11-08 23:50:44
0
0
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
42
5
1259
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
48
6
712