Коротка історія одних ''лютнєвих'' стосунків
Це вже доволі стара історія, стара і мабуть не сильно особлива для більшості, хоча для мене вона була саме такою. Це було коротеньке побачення з малознайомою, але особливою для мене дівчиною. Ми сиділи в цьому ж кафе, на цьому ж місці… і перебуваючи тут, і тепер… я бачу її образ прямо перед собою. Бачу її милу посмішку, бачу як вона вдавано ображається і непідробно турбується про мене. Пригадую, як звичайні дотики рук та обійми набували такої інтимності, що при згадці перехоплювали подих… — Ти завжди все так романтизуєш? — з усмішкою запитав друг, та я його проігнорував. Відмахуючись від трішки набридливого приятеля, інсайтом в моїх думках пронеслися рядки одного старого вірша. А за вікном мів сніг, тихий та спокійний, Він холодом збивав думки, заморожував свідомість. Такий жаданий крок у порожнечу... Його блокують тихі, одинокі очі і так нестерпно заставляють жити. “Чому я це згадав? Точно.. тоді ж і мів сніг, це навіть кумедно і..”. — Я відтворюю ті події в своїй голові і це було чудово, але ще чомусь.. сумно? Думаю цей сум не пов'язаний з нею, просто мені, в цілому, було сумно. — Це просто припущення, але, чи не шукав ти в тих стосунках вирішення своїх проблем.. — Це не так, я не вимагав від неї нічого! Співрозмовник зробив ковток чаю щоб зволожити горло. — Може й так, та ти сподівався що тобі стане легше. — Але що тут поганого, на неї ж я не впливав? — Може й так… але в результаті це ж і стало причиною твого розриву з Лізою, чи не так? Раптом я неначе розрплющив очі. Ще один ковток чаю і я продовжив згадувати. — А далі… а далі… ми йдемо вечірнім, засніженим містом, довкола немає ні душі, лише ми та автомобілі. Здається тоді сильний снігопад позаганяв людей у свої нірки. Ми йшли неспішно та безтурботно вели розмови, але щось було не так. Наче на фоні нашого спілкування виднівся якийсь сумний, неприємний епізод. З ним, хвилини мовчання в діалозі хоча й не були незручними, але не були й позитивними. З ним не виходило сконцентруватися один на одному і час-від-часу в розмовах підіймалися дивні теми, такі що псують настрій. — Гаразд-гаразд, — ввірвався в мій монолог приятель, — як тоді ти себе взагалі почував? — Може це буде пафосно, але мій настрій можна описати рядками вірша, — легко розсміявся я. Я з втомою борюся щоденно, мене виснажують думки та образи безпечних днів (минулих вже давно). А я й надалі так бажаю утекти... — Якщо так, то можливо ти справді бажав закрити стосунками з нею свої потреби та проблеми. — Це просто вірш, не перебільшуй. — Ну гаразд, а чим скінчилося це побачення? — Чим скінчилося… здається я провів її додому, ми пообіймалися і я пішов в гуртожиток. А потім о п'ятій годині ранку вона написала мені, що не хоче продовжувати стосунки. Співрозмовник не знав що сказати. Здається, що я його заплутав. Я випив ще трохи чаю, він був просто нескінченним. — І все-таки, чому? — Вона сказала, що їй потрібен хтось кого можна використовувати як опору, а я такий ж як і вона, маю купу власних проблем. Друг допив свій чай, подумав і мовив: — Чудово! *** *** *** А за вікном мів сніг, тихий та спокійний, Він холодом збивав думки, заморожував свідомість. Такий жаданий крок у порожнечу... Його блокують тихі, одинокі очі і так нестерпно заставляють жити. Я з втомою борюся щоденно, мене виснажують думки та образи безпечних днів (минулих вже давно). А я й надалі так бажаю утекти... Я закриваю очі поступово — і більше відчаю не бачу, Я закриваю вуха, — і тиша знов наповнює свідомість. Я вириваю серце — я більше не живий. ... лиш тихий сніг спокійно падає на землю.
2023-11-08 23:50:44
0
0
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16355
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2141