"Поштар"
В будинку темно, як в очах,
Того, кого здолав цей страх.
Шумить вода, вже стух ліхтар.
І в двері стукає поштар.
Ніхто йому не відчиня..
"Чому ходити так зрання?!" -
Кричить дівчина молода,
Яка завжди сама й сама.
У хаті голосно та дзвінко,
Думки сплітаються в барвінку.
Коли господарка ще спала,
Будинок осінь вже спідкала,
А засинала ще вона,
Коли буянила весна.
У снах її таких яскравих
Завжди цвіли всі сухотрави,
І дощ ішов легенько й тихо,
А вітер ніжно-ніжно диха.
Проте у снах, в хатині, в місті
До нього їй - сто тисяч миль,
Якщо не двісті.
Виходить на рожевий ґанок,
Який прекрасний цей світанок...
Його немає, не прийшов
Її листів він не знайшов?
Вже звиклась з тишею й дощем,
Які колись були ножем.
Зайшла у хату - й знову спати
Вона не може вже літати..
І знову сяє той ліхтар..
Чому ж приходив цей поштар?
2019-03-21 07:44:05
4
0