Я не поет
Я не поет і не митець, І гарно говорити я не вмію, Але писати все одно люблю. Можливо я юна занадто, Щоб говорити про життя. І досвіду не маю, Щоб говорити про буття. Немає тих моментів, Щоб написати на папері слово. Тому я не поет і не митець, Але душа кричить: «Пиши!» І що тепер робити, Коли усе горить від нетерпіння, Коли немає сил отак стоять на місці? Хоча я теж живу простим життям. Хто я щоб називатися поетом? Не боже я створіння, Щоб говорити людям про буття, Бо я така сама людина, Яка із тексту робить рифму. Тому моя душа згорить, Забуде ті страждання, Залишиться від мене тіло, Тоді вже і мене небуде
2024-10-03 10:11:42
1
0
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5714
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2842