Мертве місто
Зірколов
З похмурих, темних небес Примарний вісник божий На землю спалену несе Уже умерших сльози, І жертв, невинно вбитих Від смертельних куль. І громом лунають крики Замученних від вражих рук. І будинки бетонні шкірять Свої залізнії зуби, Хоча не чутно навіть сміху У сонному царстві смутку. Не горять сімейні вогні В холодних, мертвих оселях, І спокій примхливий згорів, Підпалила його артилерія. І де-не-де, як привиди, Блукають живії люди, Плач не в змозі спинити Від невимовної туги, І проклинають тихо й грізно Кривавого звіра війни, Закликають його із світу Навіки в небуття піти.
2023-09-14 18:34:57
2
0
Інші вірші поета
Опудало Сонний Залізна загадка Пустеля
Інші поети
Andrianirina Ramampy
@andrianirina_ramampy
Схожі вірші
Всі
Минутой мечтания :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .
40
11
1365
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208