Ніч ,що запам'ятає Всесвіт
Він не питав дозволу — лише чекав мовчки. Його погляд питав більше, ніж тисячі слів,
а її мовчання… вже було відповіддю.
Небо за вікном ворушилось зорями, мов світ сам затамував подих.
Його руки, спершу сильні й стримані, стали ніжними. Немов боявся — не втратити контроль, а втратити її. Торкався так, ніби відкривав древню таємницю.
Її пальці ковзали по його спині, повільно, впевнено — ніби вона знала карту його болю й бажань ще до того, як зустріла.
— Я не можу обіцяти, що не згориш, — прошепотів він, його губи торкнулися її ключиці, обережно, з повагою й голодом водночас.
— А я не прошу безпеки, — відповіла вона, з тремтінням у голосі, що зливалося з упевненістю в очах. — Я хочу правди. Навіть якщо вона — полум’я.
Їхні тіла тягнулися одне до одного, наче створені з двох половин однієї стихії.
Його гаряче дихання на її шиї… Її пульс, що бився у нього під пальцями.
Поцілунки — спершу тремтливі, мов промінь світла у темряві. А потім — глибші, сміливіші, що забирали розум і дарували забуття.
Межі стерлись.
У цю ніч не було дракона й чаклунки. Були двоє.
Серце до серця. Дотик до дотику.
Жодного страху. Жодної гри.
Тільки бажання. І правда. І вони.
а її мовчання… вже було відповіддю.
Небо за вікном ворушилось зорями, мов світ сам затамував подих.
Його руки, спершу сильні й стримані, стали ніжними. Немов боявся — не втратити контроль, а втратити її. Торкався так, ніби відкривав древню таємницю.
Її пальці ковзали по його спині, повільно, впевнено — ніби вона знала карту його болю й бажань ще до того, як зустріла.
— Я не можу обіцяти, що не згориш, — прошепотів він, його губи торкнулися її ключиці, обережно, з повагою й голодом водночас.
— А я не прошу безпеки, — відповіла вона, з тремтінням у голосі, що зливалося з упевненістю в очах. — Я хочу правди. Навіть якщо вона — полум’я.
Їхні тіла тягнулися одне до одного, наче створені з двох половин однієї стихії.
Його гаряче дихання на її шиї… Її пульс, що бився у нього під пальцями.
Поцілунки — спершу тремтливі, мов промінь світла у темряві. А потім — глибші, сміливіші, що забирали розум і дарували забуття.
Межі стерлись.
У цю ніч не було дракона й чаклунки. Були двоє.
Серце до серця. Дотик до дотику.
Жодного страху. Жодної гри.
Тільки бажання. І правда. І вони.
Коментарі