Пролог
Вогонь у його очах
Торкання, що лишають слід
Ніч ,що запам'ятає Всесвіт
Те, що прокинулося
Ціна їхнього вогню
Там, де закони мовчать
Полум'я серед Тіней
Вогонь у його очах
Він сидів на троні з чорного обсидіану, ніби зліплений із самої земної люті. Його очі — золото, розтоплене в бурі. Волосся темне, мов попіл після великого виверження.
Дракони вже не літали над цим світом.
Але він — не просто один із них. Він — останній.

І він бачив її.

— Ти смілива, раз ступила сюди, — пролунав його голос. Він звучав, наче глухий гуркіт грому, що підкрався надто близько до серця.
— Або дурна.

Евеліра не моргнула. Вона стояла в пронизливій тиші з виразом обличчя, який міг бути і викликом, і ласкою.

— А може… просто та, хто знає, як грати з вогнем. І не згоріти.

Він піднявся — повільно, мов сам час слухав, як він рухається.
Крок. Ще крок.
Вона не відступала. Вона знала: страхом не зваблюють драконів. Їх зваблюють ризиком.

Його пальці торкнулися її підборіддя. Легко. Занадто легко для того, хто міг спалити все одним видихом.

— Якщо ти брешеш… я відчую. І тоді тебе не врятує жодна магія, — прошепотів він.

Евеліра всміхнулась — повільно, небезпечно.
— А якщо не брешу?

— Тоді…
— …можеш вижити?

Він схилив голову ближче, і їхні погляди сплелися, як закляття.
— Тоді, можливо… я згорю.
© Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;),
книга «Евеліра і Ксайрон: Пісня Драконів».
Торкання, що лишають слід
Коментарі