Те, що прокинулося
Коли перші промені світанку торкнулись шпилів темної вежі, світ на мить зупинився. Не було птахів. Не було вітру. Навіть час… мов завмер, вдивляючись у те, що трапилось тієї ночі.
Евеліра прокинулась у його обіймах. Її тіло ще пам’ятало його дотики, його подих… ту мить, коли вона втратила контроль — і виграла в цій втраті більше, ніж мріяла.
Але щось було не так.
Повітря… інше. Гуще. Насичене енергією. Немов сама магія здригнулася в основах.
— Що це? — прошепотіла вона, вдивляючись у його очі, які тепер світились інакше.
Глибше. Первісніше.
— Це… старі закони, — відповів він повільно, притискаючи її до себе, ніби боявся, що її забере щось невидиме.
— Наші сили злились. А разом… ми пробудили магію, яка спала тисячоліттями.
І тоді вона відчула. В грудях — пульс. Не її. Не його. А щось третє. Древнє. Примарне. Потужне.
Її очі розширились.
— Ти ж казав… що нічого не лишиться після цієї ночі…
Він притиснув чоло до її:
— Я помилився. Ми лишили… життя. Магію, яку колись забрали у світу.
Евеліра прокинулась у його обіймах. Її тіло ще пам’ятало його дотики, його подих… ту мить, коли вона втратила контроль — і виграла в цій втраті більше, ніж мріяла.
Але щось було не так.
Повітря… інше. Гуще. Насичене енергією. Немов сама магія здригнулася в основах.
— Що це? — прошепотіла вона, вдивляючись у його очі, які тепер світились інакше.
Глибше. Первісніше.
— Це… старі закони, — відповів він повільно, притискаючи її до себе, ніби боявся, що її забере щось невидиме.
— Наші сили злились. А разом… ми пробудили магію, яка спала тисячоліттями.
І тоді вона відчула. В грудях — пульс. Не її. Не його. А щось третє. Древнє. Примарне. Потужне.
Її очі розширились.
— Ти ж казав… що нічого не лишиться після цієї ночі…
Він притиснув чоло до її:
— Я помилився. Ми лишили… життя. Магію, яку колись забрали у світу.
Коментарі