Пролог
Місяць завис над світом, немов срібний оберіг, розбитий навпіл стародавнім закляттям. Ліс мовчав, затамувавши подих, чекаючи... її.
Вона ступала босоніж по вологому моху, не залишаючи сліду. Її присутність відчувалася не стільки тілом, скільки шепотом у повітрі — неначе саме нічне небо схилилося трохи нижче, аби подивитися їй в очі.
Евеліра Ноктейн. Дитя світла і тіні. Та, про кого шепочуть і бояться сказати вголос. Та, чиї дотики зцілюють — або руйнують.
Сьогодні вона повернулася. Не як вигнанка. А як та, що знає, де закопано серце короля,
і хто забув його там.
Вона ступала босоніж по вологому моху, не залишаючи сліду. Її присутність відчувалася не стільки тілом, скільки шепотом у повітрі — неначе саме нічне небо схилилося трохи нижче, аби подивитися їй в очі.
Евеліра Ноктейн. Дитя світла і тіні. Та, про кого шепочуть і бояться сказати вголос. Та, чиї дотики зцілюють — або руйнують.
Сьогодні вона повернулася. Не як вигнанка. А як та, що знає, де закопано серце короля,
і хто забув його там.
Коментарі