В одній державі жив король Еклер. Я його як побачив – з глузду з'їхав: у нього замість ніг – сандалі, замість носу – топова шахова дошка, а замість характеру – самісінькі кралі-гуцулки! Тож поїхав якось той король до своєї сестри – королеви Маривáнії. До речі, я їхав у тому ж вагоні, що й він, але бачив лише в туалеті: пан Еклер їв власні сандалі (себто, ноги) і співав при цьому!

Що ж, ну то й приїхав Еклер до Мариванії. Поцьомкались по-братньому та й пішли до брудного палацу. Сестра каже братику: "Ой, нелегкі часи настали. Кожного дня виправляю хвости дівкам, а хлопці як заходилися різати черемху – то й винаходити грім не треба!" А хочете знати мою думку щодо цього? Я взагалі вважаю, що треба мати певну совість, аби різати черемху: вона ж-бо довга, тупа, не вивчена на орнаменті, оригамі ото який. Їм же ж подавай різьбу по дереву! Ну то от вони й заходились. А дівкам раджу менше їсти білків: по-перше, живіт виросте, а по-друге, час уже, нарешті, визначитись із тим, ким ви є в цьому житті: робітницею чи студенткою!

Еклер нічого не сказав, бо те, що він сказав, загалом, не дуже зацікавить читача, та й взагалі, він таке сказанув, що це навіть підпадає під цензуру. За вимогою видавництва я вирізав певну сцену, яка йшла далі, оскільки вона порушує Конституцію України.¹ А ми ж із вами законослухняні громадяни, вночі містом не гуляємо, а вранці зайвий раз не чіпаємо руками поліцейських.

Словом, якщо іти далі, то Еклер запропонував увести мініцензуру в кориті своєму, в державі своєї сестри Мариванії. Вона теє дозволила, і пішла спати в їдальню. Я її там бачив: якраз із друзями пив пиво, аж раптом бачу її ідеальну фігуру і розумію: "*** **** *****, ** ********** ** *** *** * ********* *****!"

Тож не відволікаймося. Царство Мариванії звалося Медицина, і не просто так: на головній площі держави стояв фонтан, найбільший у регіоні, дуже гарний. Мешканці цього королівства з давніх-давен піклувалися про те, аби в їхньому лексиконі було якомога більше брудних слів. Цікаво, що більшість із них читачам здадуться абсолютно прийнятними, проте з політичних міркувань я їх наводити тут не буду. Мені не хотілося б їсти перлову кашу на передовій. Дякую за увагу.

Тож у день, коли ввели мініцензуру, близько 97% мовлення громадян Медицини виглядало приблизно ось так: "***, *****, ***** ***** *****". Вам, мабуть, дуже цікаво, чому то була саме мініцензура? А я вам скажу! Бо повноцінна цензура мала бути впроваджена тільки через три роки і передбачала б заборону взагалі всіх слів. Причина? На превеликий жаль, я не можу її назвати, оскільки це є державною таємницею, а за її розкриття навіть у найдемократичніших країнах можна отримати те, що я не можу називати, аби не порушувати державну таємницю.

За давньою традицією, люд Медицини зібрався на головній столичній площі. Довго говорили про щось із відкритим ротом, аж поки хтось із присутніх просто не сказав: "Сильний". У цей момент всі схопилися зі своїх місць і побігли світ за очі. Було прийняте рішення повністю замалювати стіни та ворота королівського палацу червоними позначками "*". І це дійсно було зроблено. Що, хочете, аби я зробив висновок з усієї цієї історії? Їжте банани, мої любі, їжте банани. Бо поки що бачу, що державна таємниця з вас така собі.



¹Чесно кажучи, я довго не хотів робити цю виноску, оскільки прямо зараз на мій телефон надійшло повідомлення про те, що мої подальші дії теоретично можуть бути сприйняті як загроза національній безпеці України. Якщо я не вийду на зв’язок цього тижня – це значить, що я потрапив у місце, місцезнаходження якого є державною таємницею. Вас також може бути притягнуто до відповідальності. Тож усю наступну частину тексту ви можете прочитати на свій страх та ризик.


(03.10.24)