Про Тамань, або Раз – Тамань, Два – Тамань...
Раз – Тамань, Два – Тамань, Три – Тамань, Чотири – Тамань...
А хто, власне, вигадав таке діло – лічити Тамань, аби заснути? Думаю про таке – і волосся на руках ніби саме собою відривається, туманить очі незрозумілий біло-рожевий морок, а вуха закладає мінами. "Ні, маячня", – думаю я і відвертаюся до стіни. І знову своє: Раз – Тамань, Два – Тамань...
Уявляю, як запорозькі козаки задумливо курили люльки, пливучи на своїх швидкохідних "чайках" вкотре грабувати турецькі міста. А на берегах Чорного моря височіли усюди хмарочоси, і згадували тоді хоробрі воїни про Тамань – свою рідну землю, на якій соняшники квітнуть краще, на якій дихає ґрунт трохи засонячним, проте свіжим та чистим повітрям... Уявляю це – і ніби виростають у людей мавп'ячі хвости, а собаки починають розмовляти і ходити на задніх лапах. "Це дивно", – думаю я і знову повертаюся до проходу. Раз – Тамань, Два – Тамань...
Мені лише 17 років, звідки я знаю про Тамань? Я ж там навіть ніколи в житті не був! Чому Тамань? Навіщо Тамань? Це в кого взагалі такі фантазії, га? Я ж не хочу собі такі думки, від яких шпалери від стін відриваються, від яких унітаз ламається раз і назавжди, від яких починає кульгавити шафа з одягом – ну не хочу я собі таких думок, розумієте?! Я хочу бути нормальною людиною! Я не хочу, не хочу!.. "Кульгава дитина, хех", – наївно кажу до себе я і відвертаюся до стіни. Раз – Тамань, Два – Тамань...
От була ж стара-добра лічилка (якщо її так можна назвати) з вівцями, так? А от чом би й ні? Можна ж? Можна! А Тамань чого тоді не можна? Не знаю... В мене і матір рахувала Тамані, і дід рахував, і мала сестричка рахує... Бабця працювала на Тамані... То, може, весь світ – це насправді одна величезна Тамань? Чи Тайвань? А чому Тамань? Є ж схоже слово – Тайвань. Чого його не використовують? Якось дивно, що люди вигадали слова, які доволі схоже звучать, а означають зовсім інше... Парта – партія, генофонд – геноцид, Тавань – Тайвань, наплічник – поплічник... "Рано ще це все знати", – думаю так і розвертаюся до проходу. Раз – Тамань, Два – Тамань...
...Коли спеціальні частини запорозького війська поверталися у свій кіберзимівник, усюди було тихо. Засніжені руїни великого міста ще нещодавно чули вибухи пластичних бомб, а тепер сиділи тихо, ніби заручники. Дерев навколо не було: все знищили задля палива. Тихенько гуркотів двигун танку, під ногами козаків хрустів свіжий сніг. Вони лишали на ньому чорні від сажі сліди. Наш герой, Семен Вовк, важко диахючи, увійшов до кабінету осавула.
– Ви знищили їх? – спитав той, не відриваючись від паперової роботи.
– Так, батьку, – відповів Семен. – Але на території старої консервної фабрики було ще багато... Думаю, нам не варто туди повертатися.
– Мабуть, мабуть, – зтиха погодився осавул. – В нас іще багато роботи, окрім тих. Поранені є? Якщо є, перев'яжіть рани: мутація може розпочатися будь-коли...
За ілюмінатором тихо падав сніг. Гуркотіння танкового мотору різко припинилося. На трохи засніженому борті можна було розгледіти напис: "Крейсер “Тамань„ 2112 рік від Р.Х."
(16.09.24)
А хто, власне, вигадав таке діло – лічити Тамань, аби заснути? Думаю про таке – і волосся на руках ніби саме собою відривається, туманить очі незрозумілий біло-рожевий морок, а вуха закладає мінами. "Ні, маячня", – думаю я і відвертаюся до стіни. І знову своє: Раз – Тамань, Два – Тамань...
Уявляю, як запорозькі козаки задумливо курили люльки, пливучи на своїх швидкохідних "чайках" вкотре грабувати турецькі міста. А на берегах Чорного моря височіли усюди хмарочоси, і згадували тоді хоробрі воїни про Тамань – свою рідну землю, на якій соняшники квітнуть краще, на якій дихає ґрунт трохи засонячним, проте свіжим та чистим повітрям... Уявляю це – і ніби виростають у людей мавп'ячі хвости, а собаки починають розмовляти і ходити на задніх лапах. "Це дивно", – думаю я і знову повертаюся до проходу. Раз – Тамань, Два – Тамань...
Мені лише 17 років, звідки я знаю про Тамань? Я ж там навіть ніколи в житті не був! Чому Тамань? Навіщо Тамань? Це в кого взагалі такі фантазії, га? Я ж не хочу собі такі думки, від яких шпалери від стін відриваються, від яких унітаз ламається раз і назавжди, від яких починає кульгавити шафа з одягом – ну не хочу я собі таких думок, розумієте?! Я хочу бути нормальною людиною! Я не хочу, не хочу!.. "Кульгава дитина, хех", – наївно кажу до себе я і відвертаюся до стіни. Раз – Тамань, Два – Тамань...
От була ж стара-добра лічилка (якщо її так можна назвати) з вівцями, так? А от чом би й ні? Можна ж? Можна! А Тамань чого тоді не можна? Не знаю... В мене і матір рахувала Тамані, і дід рахував, і мала сестричка рахує... Бабця працювала на Тамані... То, може, весь світ – це насправді одна величезна Тамань? Чи Тайвань? А чому Тамань? Є ж схоже слово – Тайвань. Чого його не використовують? Якось дивно, що люди вигадали слова, які доволі схоже звучать, а означають зовсім інше... Парта – партія, генофонд – геноцид, Тавань – Тайвань, наплічник – поплічник... "Рано ще це все знати", – думаю так і розвертаюся до проходу. Раз – Тамань, Два – Тамань...
...Коли спеціальні частини запорозького війська поверталися у свій кіберзимівник, усюди було тихо. Засніжені руїни великого міста ще нещодавно чули вибухи пластичних бомб, а тепер сиділи тихо, ніби заручники. Дерев навколо не було: все знищили задля палива. Тихенько гуркотів двигун танку, під ногами козаків хрустів свіжий сніг. Вони лишали на ньому чорні від сажі сліди. Наш герой, Семен Вовк, важко диахючи, увійшов до кабінету осавула.
– Ви знищили їх? – спитав той, не відриваючись від паперової роботи.
– Так, батьку, – відповів Семен. – Але на території старої консервної фабрики було ще багато... Думаю, нам не варто туди повертатися.
– Мабуть, мабуть, – зтиха погодився осавул. – В нас іще багато роботи, окрім тих. Поранені є? Якщо є, перев'яжіть рани: мутація може розпочатися будь-коли...
За ілюмінатором тихо падав сніг. Гуркотіння танкового мотору різко припинилося. На трохи засніженому борті можна було розгледіти напис: "Крейсер “Тамань„ 2112 рік від Р.Х."
(16.09.24)
Коментарі