Ідеалістичне ("...Бо хтось не знає наміри людей...")
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
...Бо хтось не знає наміри людей, А хтось тихенько хоче щось украсти. В таких мільярд шедеврів та ідей, І кожна – особистісна прикраса. А хтось свою не хоче мати думку, І він живе собі, неначе стіл без кришки. Проблем немає – прапор їм у руки! Країна згниє з ними тишком-нишком. Хай хто там як, а я – за принциповість, За вартість думки і переконань, За честь, рішучість, пам'ятність і совість, Залізо непорушних побажань.
2023-05-23 19:53:11
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Я б сказала "реалістичне"
Відповісти
2023-05-25 16:12:16
1
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
@Н Ф ну можливо
Відповісти
2023-05-25 19:19:00
1
Інші вірші поета
Дитячий вірш про маленького квадратика, який дуже любив гранатовий сік Про одного (мікропоема із відкритим фіналом) Пісня про літак ТУ (територія України) Експресивна абстракція (цикл "СМ")
Інші поети
Ден Щусь
@apocalipt_b
Akah Moth
@AkahMothPurpleCarbone14
Sarang Luxeu
@sarang_luxeu
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3613
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11240