Як боляче ...

Ольга Тизьо

Як боляче ночами ридати ... Як боляче жити й прикидатись ... Як боляче роль свою грати, Йти по життю і сміятись ... Як боляче з раненою душею Бродити в тумані Як боляче бути завжди, прикидатись Але все ж однією ... навіки .... вічно! Як боляче без надії жити, І від долі не чекати чогось! Як боляче більше не любити, Але мовчки згадувати когось ... Як шкода, що пам'ять не вбиває, вона мені життя лиш калічить !!!! Як боляче пам'ятати ВСЕ ........ і жити !!! З безглуздою вірою - ЧАС ЛІКУЄ ...

2019-03-01 19:32:18

Інші вірші поета

Вмерти не боюсь Найкращій подрузі До смерті крок Ми ховаємося за масками

Інші поети

Meriem Gsm

@meriem_gsm

Ilona Homa

@Ilona_Homa

CVLD BLVVDED

@Zaharchuk_Arsen

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

2370

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11445