Не згорайте
uliavistan
Не варто українцям ще вмирати, І не потрібно дім свій рідний покидати. Не треба сумувати й плакати щоднини Бо ми будуємо міцну країну. Видобуваємо ми нафту і вугілля, А наші руки,то є слава й вміння. Дівчат віночки стеляться лугами, Чорнозем наш вкривається квітками. Та ми згораєм,всі ми разом,українці. Та не по черзі,і не поодинці. Кому ми можем дякувать за це, Питайтесь в себе,бо згорить усе: І воля,й слава,й рученьки-майстрині, Тоді не буде честі в України. А ми ще можемо усе змінити, Тому потрібно вже почать робити. Та розвивати і плекати Україну, І не потрібно зачинають руїну. І це не сон,це добре пам'ятайте, І я Вас прошу,прошу-не згорайте!
2020-01-17 08:47:15
4
0
Інші вірші поета
Нарід чи чернь? Чудова думка ЩАСТЯ Чи ти кохаєш так мене пресильно...?
Інші поети
Eiffel
@Miss_Eiffel
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
45
44
2136
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10884