Не згорайте
uliavistan
Не варто українцям ще вмирати, І не потрібно дім свій рідний покидати. Не треба сумувати й плакати щоднини Бо ми будуємо міцну країну. Видобуваємо ми нафту і вугілля, А наші руки,то є слава й вміння. Дівчат віночки стеляться лугами, Чорнозем наш вкривається квітками. Та ми згораєм,всі ми разом,українці. Та не по черзі,і не поодинці. Кому ми можем дякувать за це, Питайтесь в себе,бо згорить усе: І воля,й слава,й рученьки-майстрині, Тоді не буде честі в України. А ми ще можемо усе змінити, Тому потрібно вже почать робити. Та розвивати і плекати Україну, І не потрібно зачинають руїну. І це не сон,це добре пам'ятайте, І я Вас прошу,прошу-не згорайте!
2020-01-17 08:47:15
4
0
Інші вірші поета
Нарід чи чернь? ЩАСТЯ Чи ти кохаєш так мене пресильно...? Чудова думка
Інші поети
Izzy Izzy
@izzy209
Anna Gera
@my_own_story
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
44
34
8263
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11413