Бледний вечер
Василь Ретізник
Бледный вечер весны и задумчив и тих, Зарумянен вечерней зарею, Грустно в окна глядит; и слагается стих, И теснится мечта за мечтою. Что-то грустно душе, что-то сердцу больней, Иль взгрустнулося мне о бывалом? Это май-баловник, это май-чародей Веет свежим своим опахалом. Там, за душной чертою столичных громад, На степях светозарной природы, Звонко птицы поют, и плывет аромат, И журчат сладкоструйные воды. И дрожит под росою душистых полей Бледный ландыш склоненным бокалом,- Это май-баловник, это май-чародей Веет свежим своим опахалом. Дорогая моя! Если б встретиться нам В звучном празднике юного мая - И сиренью дышать, и внимать соловьям, Мир любви и страстей обнимая! О, как счастлив бы стал я любовью твоей, Сколько грез в моем сердце усталом Этот май-баловник, этот май-чародей Разбудил бы своим опахалом!..
2020-04-22 06:39:59
7
0
Інші вірші поета
Гром До свидания Когда-небудь Ты расскажи мне, милый друг...
Інші поети
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Upavshii_Zakat
@Upavshii_Zakat
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12549
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2420