Без пробачень

Василь Баша

Три покоління катів родить одна країна. Величчю називає свій надоб'ємний зад. Знову пропила "мать" рідного свого сина. Аби проходив знов трупів "сваіх" парад. Найголовніше те, щоб не сконав той звісно, Прищ на язиці - література вбивць, Розум у горі той, що виповз п'яний з лісу, Той самий ідіот, з тої палати шість. Аби собі й надалі множить оту заразу, Посеред мирних міст Переяславських рад. Держачи три струни, піддаючись екстазу. Ставлять на трон "язик". Розуму хтоб їм дав.

2022-09-28 07:06:49

9

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лео Лея

Просто бомбезний вірш! 👍👏👏👏

Відповісти

2022-11-01 18:35:19

1

Василь Баша

@Лео Лея дякую за відгук))

Відповісти

2022-11-01 19:28:38

1

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

15911

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12738