Без пробачень

Василь Баша

Три покоління катів родить одна країна. Величчю називає свій надоб'ємний зад. Знову пропила "мать" рідного свого сина. Аби проходив знов трупів "сваіх" парад. Найголовніше те, щоб не сконав той звісно, Прищ на язиці - література вбивць, Розум у горі той, що виповз п'яний з лісу, Той самий ідіот, з тої палати шість. Аби собі й надалі множить оту заразу, Посеред мирних міст Переяславських рад. Держачи три струни, піддаючись екстазу. Ставлять на трон "язик". Розуму хтоб їм дав.

2022-09-28 07:06:49

9

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лео Лея

Просто бомбезний вірш! 👍👏👏👏

Відповісти

2022-11-01 18:35:19

1

Василь Баша

@Лео Лея дякую за відгук))

Відповісти

2022-11-01 19:28:38

1

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

3182

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11943