Вірші
Вибір
Хтось б'ється на Сході в агонії
Десь сміх, десь нема каяття.
Десь ріжуть до столу півонії.
А хтось припиняє життя.
В кімнатах і темно, і холодно,
Спекотно в південних морях,
Своїм бути важко і дорого,
Де вибір - добробут чи крах.
Та важче не бути означеним,
В нулі не вирує життя.
У пеклі, у скреготі й плачеві
Немає назад вороття.
Усюди погасла електрика,
Та світлу немає кінця,
В болотах панує істерика
Від жару у рідних серцях.
5
0
231
Загарбницька доля
Хлопче, виріж свій хрест на лобі
Та покайся усім, чим живеш.
Хто ти, звіре у лЮдській подобі,
Що зубами на клапті всіх рвеш?
Хто позвав тебе в вільні простори?
Хто покликав твоєї біди?
Хто ти, вбивце із світу покори,
Що ідеш сам не знавши куди?
Прокидайся сліпа ти наруга,
Заповзай на Голгофу свою,
Моли Сина і Батька і Духа,
Про прощення і місце в Раю.
Та на милість людську не надійся,
Тут немає святих жебраків,
Нерви з сталі і серце із криці
Має кожен, хто тЕбе зустрів.
6
0
310
Якби...
Якби Бог побажав всім нам смерті -
На екран не дивилися б очі,
Не лилися б питання відверті,
Не пізнали ні дня, ані ночі.
Якби Він зажадав для нас муки -
Найстрашнішої точно не було.
І в тенетах глухої розпуки
Зтануть завтра, ця мить і минуле.
***
Якби всі вмить згадали одвічне
Не чекали би кращої днини,
Бо без Бога щоденно, щорічно
Смерть - це вибір свідомий людини.
3
0
277
Мій Бог
Історія життя розмита,
У ранах тіло від ножів
Гріховних діл несамовитих,
Та вірю я, мій Бог - живий
4
0
295
Історія немита
Якби історію писали московити,
Тоді б із вами голі, не сповиті,
Вмирали за народження своє.
А так все норм. Усе іде, як є
10
0
190
Листопад
Настала осінь. Місяць листопад
Десь чутно грім. Повсюди іде град.
І тягне холодом. День свіжістю не грає.
Бо град іде, калюж не залишає.
7
0
164
Деокупація.
Початок
Я пам'ятаю. Не забуду.
Схвильовані обличчя, налякані люди.
Усе небо - сталеві хрущі.
Кров із вирію, свинцеві дощі.
Внутрішній біль, мітка звіра
Деруть сльози очі, порожні квартири
Західний експрес - змія надії
Думи мої думи, вкрадені мрії.
Червоний черевик, не для Оксани,
Знову постав у народів рані.
Знов чорти біжать :" Бач, у чому річ?
Гоголь ж бо писав - тиха українська ніч?
8
2
301
Грішне каяття
Десь у небі звучить дзвонів радісний спів,
Свічка, в ніжній руці, ледь тремтить на зорі.
Після того, як змій твою постіль зігрів,
Ти молитись ідеш, в Божий храм, на горі.
Відчайдушна в думках, в серці холод зими,
Ти шепочеш в пітьму святий сенс молитов.
Скрізь, у віях, слізьми каяття вже бринить.
В тілі грішному спогад, що змій не пішов.
4
0
210
Усвідомлення
Десь на глибині пізнання
Зародилося якесь інше життя.
Все старе на алтарі заклання
Попелом злетіло в забуття
7
1
290
Нове життя
Переписав усе начисто:
Мрії, надії, тривоги.
Стало все іншої якості
З вирвами бомб у дорозі.
10
0
252
Спалені долі
На небі видніються зорі
В вогнях ореолів надій,
То долі збираються долі
Небесного воїнства дій.
Пролиті в воєнному горні
Потоками спалених мрій,
То долі збираються в чорній,
Холодній, північній пітьмі.
Забиті в агонії смертній
Катами голодних ідей,
То долі збираються стерті
Із книги живих людей
18
17
432
Воля
Я на волі, а ти шо?
В жадобі ковтаєш слину,
Клянеш цю лихую годину
І серце покинула тиша.
У заздрості присмак полину.
Та цукром посипані днини.
Де щастя пропало. Та й годі.
Довбешка на клятій колоді.
Чекає на вирок свій злодій.
Мені ж залишилися зорі,
І сонячні ігри надворі.
І тихе те щастя в коморі.
І зорі.
В очах у коханої море.
Ні, гори.
Далекі, гірські полонини
Затишшя міцної родини.
У сильної волі людини
Завжди залишається вибір
Між тим, що дають, і, що буде.
І поруч які будуть люди.
Та чим будуть дихати груди.
Живий чи в середині звір?
А ти шо?
Чи серце не виїла тиша,
Все глибша і більша, і більша,
Майбутніх твоїх поколінь?
Лежиш на ліжку із скринь.
Мертвісінький зовсім. Амінь.
13
3
270
Легенда - не міф
Наполовину життя, наполовину прокляття,
Найближче літо завмерло на мить,
Колись був другом, та зараз ми браття,
На безліч далеко-близьких століть.
Хоча ми бранці шаленої втоми
І плин життя розшматовує риф,
Борімо разом імперську судому,
Бо ти - легенда, ти фолк-апокриф.
А я молюся, бо, знаєш, не маю,
Твоєї криці в долонях своїх.
Але ми разом, з одного ми краю,
Притулком буду для літ всіх, твоїх.
10
0
236
Хочу додому
Хочу скоріше прокинутись завтра,
Коли весь поспіх розтане у тиші
Коли єдина тривога - це Кафка,
А небо знов стане ще трішечки вище.
Хочу забути про зле учорашнє,
Стопи колоти гіллям ріднолісся.
Хочу відчути від вітру мурашки,
Що сповиває домашнє узбіччя.
Хочу, та й годі. Аж щелепи зводить.
Очі шукають малюнки примарні.
Більше ніколи не буде вже досить
В кількості вигуків: " Вдома ж як гарно!"
17
16
260
Без пробачень
Три покоління катів родить одна країна.
Величчю називає свій надоб'ємний зад.
Знову пропила "мать" рідного свого сина.
Аби проходив знов трупів "сваіх" парад.
Найголовніше те, щоб не сконав той звісно,
Прищ на язиці - література вбивць,
Розум у горі той, що виповз п'яний з лісу,
Той самий ідіот, з тої палати шість.
Аби собі й надалі множить оту заразу,
Посеред мирних міст Переяславських рад.
Держачи три струни, піддаючись екстазу.
Ставлять на трон "язик". Розуму хтоб їм дав.
10
2
267
