Страшно
Вер Веріґо
Темно. Страшно. Я одна. Та сволота поряд, Я красива, молода, Він не зводить погляд. Він лягає і лежить, Та рукою водить, І повчає мене жить, Мою кров холодить. Мені страшно. Я одна, А він все пильнує, Все чекає, я брудна! Біль мою малює! Підглядає та вивча Мене, як людину, Бачить - я мале дівча, Та милує днину. Як колись, ранковим днем Монстр скоїть злочин, Кров у венах, мов вогнем, Заливає очі. Ти торкався й бив мене, Підглядав та мріяв, Ось тепер, нехай прийде, Біль, що ти навіяв. І нехай тебе цькує Страх, людське нещастя Пекло - все, що в тебе є Це твоє причастя! Темно. Страшно. Я одна. Та сволота в пеклі, Я красива, молода, А от він у петлі...
2019-01-14 18:44:01
7
0
Інші вірші поета
У квітах Пограємо в гру Яблуневий сад Родина
Інші поети
Luna
@Moon_Luna_
Muzalevski
@Muzalevski
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5120
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12740