Страшно

Вер Веріґо

Темно. Страшно. Я одна. Та сволота поряд, Я красива, молода, Він не зводить погляд. Він лягає і лежить, Та рукою водить, І повчає мене жить, Мою кров холодить. Мені страшно. Я одна, А він все пильнує, Все чекає, я брудна! Біль мою малює! Підглядає та вивча Мене, як людину, Бачить - я мале дівча, Та милує днину. Як колись, ранковим днем Монстр скоїть злочин, Кров у венах, мов вогнем, Заливає очі. Ти торкався й бив мене, Підглядав та мріяв, Ось тепер, нехай прийде, Біль, що ти навіяв. І нехай тебе цькує Страх, людське нещастя Пекло - все, що в тебе є Це твоє причастя! Темно. Страшно. Я одна. Та сволота в пеклі, Я красива, молода, А от він у петлі...

2019-01-14 18:44:01

Інші вірші поета

На душі весна гуляє... Хлопчик Бо ти красива Монстр

Інші поети

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Харука Танака

@Shadow_of_flowers

sambridhi

@sam6ridhi

Схожі вірші

Всі

Question 1?/Вопрос 1?

shadowlinxxx morgan

The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx

4933

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12556