У квітах
Я у полі сиджу, у квітах, Поміж жита у радісні дні, Сяйвом сонця земля залита, Підіймаюся далі йти. Я маленьке твоє дівчисько, У волоссі медовий слід, Я з тобою душею близько, Я частинка твоя, твій цвіт! Я не знаю який ти, татку, Як ти пахнеш, говориш як? І який ти встаєш ізранку? Ти для мене далекий птах. Ти герой у примарній казці, Ти не рідний, не кращий друг, Ти не бачив мене у щасті, Ти забутий, далекий дух. Скільки дядьок було в тім полі, Де сиділа дитиной я, І де плакала мама в горі, Де самотня літала душа. Не караю тебе, не кличу, І не плачу ночами я, Я у інших любов позичу, Вже доросла дочка твоя. Я у поле іду, у квіти, Поміж жита у радісні дні, Сяйвом сонця земля залита, Тільки холодно, татку, йти...
2019-07-16 08:38:57
8
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Субстанція Ночі
Чудовий вірш✨
Відповісти
2019-07-17 12:07:08
2
Ольга
До сліз, браво 👍
Відповісти
2019-10-21 19:05:30
1
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3694
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11869