ідилія.
(18+)
хіба можна відновити щось мертве, воно зникає у простір, перероджується у щось нове і на тому самому місці зникає безслідно за мурами довіри, хибної надії і чергової віри, а коли їх обох попросять ті вже не пригадають чиє то було обличчя та і чи взагалі воно було за власною шкаралупою так добре ховатись •ти ніколи не справжній• •ти ніколи не зморений• у тебе немає відчуття підтримки у тебе є лиш ти і мокрі цинічні цифри — а чому вони намокли? — бо, мабуть, ти ще була при них а сьогодні з а б у т а ще тоді писала, що ця війна нас розлучить з тобою і тоді на безкровному тлі сформувався вислів страшний: ⠀ я знову буду одна ⠀ як завжди ⠀ у цьому іронія долі, хіба ні? ⠀ не сміюся [та і се вже занадто] у мені злість кипить нарівно з сухими безбарвними ґратами і хто б попросив сказати який наразі день я б зголосилася аби заткнути власний фальцет а потім, мабуть, пришила б власне свого рота ⠀ після тебе ненавиджу свій власне голос ⠀ власне мовчу і губитися стала частіше все стало таким сірим малює на кордонах відлуння п р о в и н и але чия вона? трохи моя та трохи твоя так, з двох частин складають суцільний пазл і навіть якщо ти навпроти і навіть якщо ти забралась цього вже вистачило б щоб зрозуміти що я неповна щоб зрозуміти що я вицвіла на багні м а н і п у л я ц і й і потім таки вродила так само як і ти ⠀ [зламалась] ⠀ то трохи дикість чекати поки хто перший напише ловити густий туман і закривати його в бомби така вже реальність що зробиш? будь-коли будь-де кричати: — тихіше. ніби кишки з-під серця вирвеш а потім запустиш у першого зустрічного нехай сам розбирається а тобі вже доста щось гризти і перетравлювати який в цьому сенс? думати? адже з половиною серця важко щось відчувати тоді нам потрібно повертатися знов до початку і губитися у виразах які мов вири-нариви самі тебе вириють ⠀ воно того ніц не варте… ⠀
хіба можна відновити щось мертве, воно зникає у простір, перероджується у щось нове і на тому самому місці зникає безслідно за мурами довіри, хибної надії і чергової віри, а коли їх обох попросять ті вже не пригадають чиє то було обличчя та і чи взагалі воно було за власною шкаралупою так добре ховатись •ти ніколи не справжній• •ти ніколи не зморений• у тебе немає відчуття підтримки у тебе є лиш ти і мокрі цинічні цифри — а чому вони намокли? — бо, мабуть, ти ще була при них а сьогодні з а б у т а ще тоді писала, що ця війна нас розлучить з тобою і тоді на безкровному тлі сформувався вислів страшний: ⠀ я знову буду одна ⠀ як завжди ⠀ у цьому іронія долі, хіба ні? ⠀ не сміюся [та і се вже занадто] у мені злість кипить нарівно з сухими безбарвними ґратами і хто б попросив сказати який наразі день я б зголосилася аби заткнути власний фальцет а потім, мабуть, пришила б власне свого рота ⠀ після тебе ненавиджу свій власне голос ⠀ власне мовчу і губитися стала частіше все стало таким сірим малює на кордонах відлуння п р о в и н и але чия вона? трохи моя та трохи твоя так, з двох частин складають суцільний пазл і навіть якщо ти навпроти і навіть якщо ти забралась цього вже вистачило б щоб зрозуміти що я неповна щоб зрозуміти що я вицвіла на багні м а н і п у л я ц і й і потім таки вродила так само як і ти ⠀ [зламалась] ⠀ то трохи дикість чекати поки хто перший напише ловити густий туман і закривати його в бомби така вже реальність що зробиш? будь-коли будь-де кричати: — тихіше. ніби кишки з-під серця вирвеш а потім запустиш у першого зустрічного нехай сам розбирається а тобі вже доста щось гризти і перетравлювати який в цьому сенс? думати? адже з половиною серця важко щось відчувати тоді нам потрібно повертатися знов до початку і губитися у виразах які мов вири-нариви самі тебе вириють ⠀ воно того ніц не варте… ⠀
2022-10-30 19:53:55
5
0